Публічно-управлінські та цифрові практики

Титул

Mon, 19 Jun 2023 14:53:19 +0000

Публічно-управлінські та цифрові практики: наук. журнал. Вип. 1. 2023

Редакційна колегія

Зміст

Mon, 19 Jun 2023 15:03:29 +0000

Зміст

Вітальне слово

Admin Admin — Mon, 19 Jun 2023 15:55:21 +0000

Вітальне слово

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА WEB-ОРІЄНТОВАНИХ ІНСТРУМЕНТІВ АВТОМАТИЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Tue, 20 Jun 2023 09:19:11 +0000

У статті поставлена проблема необхідності впровадження цифрових технологій в навчальний процес. Цифрова трансформація багатьох галузей суспільного життя зумовила активний розвиток процесів цифровізації в освіті. Особливо варто звернути увагу на створення ефективної системи професійного інформаційного менеджменту та підтримки освітнього процесу в цілому.
Представлено аналіз останніх досліджень і публікацій в питаннях модернізації освіти в умовах глобальної цифровізації.
В результатах дослідження проаналізовано такі базові поняття як освітній процес, що об’єднує в собі навчальний, науковий і виховний процеси. Сучасний освітній процес в Україні організовується засобами сучасних інформаційних технологій та зорієнтований на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості.
Використання мережі Інтернету в системі освіти надає необмежені можливості для збору та зберігання різноманітної інформації, але разом з тим варто зазначити, що це потребує застосування необхідних технічних і програмних інструментів з додатковою організаційно-методичною допомогою.

Ключові слова: цифрові технології, освітній процес, глобальна цифровізація, автоматизація, дистанційна освіта.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Олійник В. Освіта впродовж життя: як і чому вчити дорослих? Управління освітою. 2010. № 1 (229). С. 4–7.
2. Головенкін В.П. Педагогіка вищої школи: Підручник. Київ : КПІ іменні Ігоря Сікорського, 2019.
3. Освітній проект На урок – 2020. URL: https://naurok.com.ua/pistmova-robota-pro-vikoristannya-suchasnihtehnologiy-dlya-provedennya-distanciynogo-virobnichogonavchannya-280015.html (дата звернення: 05.05.2023).
4. Ставицька І. Інформаційно-комунікаційні технології в освіті. URL: http://confesp. fl. kpi. ua/node/1103, 2017 (дата звернення: 05.05.2023).
5. Корбут О.Г. Дистанційне навчання: моделі, технології, перспективи. URL: http://confesp. fl. kpi. ua/node/1123 (дата звернення: 05.05.2023).
6. Положення про організацію освітнього процесу у Державному університеті телекомунікацій. URL: https://dut.edu.ua/uploads/p_447_83298952.pdf (дата звернення: 05.05.2023).
7. Положення про організацію освітнього процесу в Національному аерокосмічному університеті імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». URL: https://khai.edu/ua/university/normativnabaza/polozheniya1/polozhennya-yaki-regulyuyut-poryadokzdijsnennya-osvitnogo-procesu/polozhennya-pro-organizaciyuosvitnogo-procesu/ (дата звернення: 05.05.2023).

РОЗВИТОК НАВИЧОК ЦИФРОВОГО ГРОМАДЯНСТВА У МАЙБУТНІХ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Вовк С. (Vovk S.), Вовк Т. (Vovk T.) — Tue, 20 Jun 2023 11:52:03 +0000

У статті проводиться узагальнений аналіз формування навичок цифрового громадянства у майбутніх державних службовців за двома освітніми програмами з Публічного управління та адміністрування, на двох рівнях: першому (бакалаврському) та другому (магістерському). Дослідження проводилося протягом 2020–2022 рр. у Донецькому національному медичному університеті та Державному університеті телекомунікацій. Актуальність наукового пошуку було обумовлено рекомендаціями Організації Об’єднаних Націй (ООН) та її агентств, які прийняли кілька рекомендацій щодо того, як підходити до розвитку людської діяльності сталим шляхом. У документі сімнадцять цілей сталого розвитку. В окремій частині мети 4 присвячено вимогам формування цифрових знань і навичок, необхідних для сприяння сталому розвитку. Проаналізовано деякі компоненти навчання сучасних цифрових громадян питанням стійкості, справедливості та соціальної активності, відданості та політичної участі в межах Порядку денного Цілей сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй до 2030 року. Визначено, що серед сімнадцяти цілей сталого розвитку є освітня мета, яка наголошує на формуванні навичок цифрового громадянства, особливо на рівні державної служби. Проте дослідження показало відсутність послідовності в практиці викладання активного та критичного цифрового громадянства у здобувачів вищої освіти. Для цього було використано квазі- експериментальний метод, щоб дізнатися про поведінку майбутніх державних службовців за допомогою семінару, орієнтованого на ЦСР, і спостереження за кінцевим рівнем сформованості навичок. Доведено, що в освітні стратегії закладів вищої освіти й освітні програми необхідно включати дисципліни та/або компоненти, засновані на контенті, заснованому на стратегії цифрового активізму або кіберактивізму. Це вплине на фахову підготовку майбутніх державних службовців, формування їх особистості та професійних навичок як цифрових громадян в цифровій державі.

Ключові слова: цифрова держава, освіта, державні службовці, цифрове громадянство, цифровий активізм.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Resolution Adopted by the General Assembly 70/1 «Transforming Our World: The 2030 Agenda for Sustainable Development» A/RES/70/1 (25 September 2015). URL: https://undocs.org/en/A/RES/70/1 (дата звернення: 09.03.2023).
2. Murga-Menoyo M.A. Citizenship Education in the Framework of 2030 Agenda and Environmental Justice. Rev. Int. Educ. Justicia Soc. 2018. Vol. 77. Р.37–56.
3. Lozano-Díaz A., Fernández-Prados J. Educating Digital Citizens: An Opportunity to Critical and Activist Perspective of Sustainable Development Goals. Sustainability. 2020. Vol. 12 (18). URL: https://doi.org/10.3390/su12187260 (дата звернення: 09.03.2023).
4. UNESCO. Education for Sustainable Development Goals: Learning Objectives; UNESCO: París. France. 2017. URL : https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000247444 (дата звернення: 09.03.2023).
5. Перепелиця В.І., Дєгтяр О.А. Вища освіта в умовах глобальних викликів: ноосферний аспект. 2029. URL: http://eprints.mdpu.org.ua/id/eprint/7822/1/1.%20%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F%21-237-239%20%281%29.pdf (дата звернення: 09.03.2023).
6. Олексенко Р.І., Воронкова В.Г. Освіта для сталого розвитку цивілізації в умовах безперервних структурних змін та викликів. Вища освіта України в контексті цивілізаційних змін та викликів: стан, проблеми, перспективи розвитку: матеріали всеукр. дистанц. наук.-прак. конф. Київ, 2020. С. 59–65.
7. Ортіна Г.В., Олексенко Р.І. Економічна освіта як домінанта у формуванні професійної компетентності підприємницької діяльності. Вища освіта України в контексті цивілізаційних змін та викликів: стан, проблеми, перспективи розвитку: колект. монограф. Київ : Вид-во Фенікс. 2020. С. 166–185.
8. Опанасенко К., Ярошенко М. Особливості формування ціннісних орієнтирів здобувачів освіти другого курсу закладів фахової передвищої освіти у 2022-2023 навчальному році. 2022. № 1. С. 51–53.
9. Разумей Г.Ю., Разумей М.М. Діджиталізація публічного управління як складник цифрової трансформації України. Публічне управління та митне адміністрування. 2020. № 2 (25). С. 139–145.
10. Murga-Menoyo M.A. Universidades en transición. Hacia una transformación institucional orientada al logro de la sostenibilidad. Rev. Iberoam. Educ. 2017. Vol. 73. Р. 61–84.
11. Olsson D., Gericke N., Sass W., Pauw J. Self-perceived action competence for sustainability: The theoretical grounding and empirical validation of a novel research instrument. Environ. Educ. Res. 2020. Vol. 26. Р. 742–760.
12. Буйницька О.П., Варченко-Троценко Л.О., Грицеляк Б.І. Цифровізація закладу вищої освіти. Освітологічний дискурс: електронне наукове фахове видання. 2020. № 28. С. 64–79.
13. Арешонков В.Ю. Цифровізація вищої освіти: виклики та відповіді. Вісник Національної академії педагогічних наук України. 2020. № 2. С. 1–6.
14. Генсерук Г.Р., Бойко М.М. Цифрові технології як засіб підвищення якості освітнього процесу закладу вищої освіти. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання: досвід, тенденції, перспективи. 2020. № 5. С. 110–111.
15. Краус К.М., Краус Н.М., Болдирєва Л.М. Цифрові компетенції в сфері вищої освіти: задум, реалізація, результат. Держава та регіони. 2019. № 1. С. 4–9.
16. Ляхоцька Л.Л., Ляхоцький В.П. Цифрова освіта і наука – запорука національної безпеки України. Національна безпека України у викликах новітньої історії: колект. монограф. Київ : ДП «Експрес-об’ява», 2019. С. 277–289.
17. Карплюк С.О. Особливості цифровізації освітнього процесу у вищій школі. Інформаційно-цифровий освітній простір України: трансформаційні процеси і перспективи розвитку. 2019. С. 188–197.
18. Біличенко О. Цифрова стратегія як складник соціально-комунікаційного простору закладу вищої освіти. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти. 2021. № 15. С. 37–46.
19. Морзе Н.В., Вембер В.П., Гладун М.А. 3D картування цифрової компетентності в системі освіти України. Інформаційні технології і засоби навчання: теорія, методика і практика використання ІКТ в освіті. 2019. № 70 (2). С. 28–42.
20. Трифонова О.М. Інформаційно-цифрова компетентність: зарубіжний та вітчизняний досвід. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. 2018. № 2 (173). С. 221–225.
21. Wals A.E.J. Sustainability in higher education in the context of the UN DESD: A review of learning and institutionalization processes. J. Clean. Prod. 2014. Vol. 62. Р. 8–15.
22. Lozano R., Barreiro-Gen M., Lozano F., Sammalisto K. Teaching Sustainability in European Higher Education Institutions: Assessing the Connections between Competences and Pedagogical Approaches. Sustainability. 2019. Vol. 11. 1602 р.
23. Кононенко С.О., Кононенко Л.В., Манойленко Н.В. Методика формування інформаційно-дослідницьких компетентностей у здобувачів вищої освіти засобами цифрових технологій. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. 2021. Вип. 198. С. 125–128.
24. Шпотя Т. Використання медіатехнологій в організації освітнього процесу у закладах вищої освіти : матеріали III наук.-практ. інтернет-конф. 2021. № 1. С. 203–208.
25. Solís-Espallargas C. The perception of the sustainability in students of the Master in education about sustainable development goals. Revista Espacios. 2019. Vol. 40. Р. 11–22.
26. Valderrama-Hernández R., Alcántara L., Sánchez-Carracedo F., Caballero D., Serrate S., Gil-Doménech D., Vidal-Raméntol S., Miñano R. Does the Spanish university system teach sustainability? Perception of the students of four universities. Educación XX1. 2020. Vol. 23. Р. 221–245.
27. Valderrama-Hernández R., Sánchez-Carracedo F., Alcántara L., Limón-Domínguez D. Methodology to Analyze the Effectiveness of ESD in a Higher Degree in Education. A Case Study. Sustainability. 2019. Vol. 12. Р. 222.
28. United Nations. The Sustainable Development Goals Report 2020. URL : https://unstats.un.org/sdgs/report/2020/The-Sustainable-Development-Goals-Report-2020.pdf (дата звернення: 09.03.2023).
29. Yildiz M., Keengwe J. Handbook of Research on Media Literacy in the Digital Age. IGI Global: Hershey, PA, USA, 2016.
30. Khosrow-Pour M. Encyclopedia of Information Science and Technology, 4th ed. ICI Global: Hershey, PA, USA, 2018.
31. Ribble M. Digital Citizenship for Educational Change. Kappa Delta Pi Record. 2012. Vol. 48. Р. 148–151.
32. Curran M., Ribble M. Model of Digital Citizenship. New Dir. Stud. Leadersh. 2017. Vol. 153. Р. 35–46.
33. Emejulu A., McGregor C. Towards a radical digital citizenship in digital education. Crit. Stud. Educ. 2016. Vol. 60. Р. 131–147.
34. Recommendation CM/Rec (2019) 11 of the Committee of Ministers to Member States on Developing and Promoting Digital Citizenship Education (21 November 2019). URL: https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx?ObjectID=090000168098de08 (дата звернення: 09.03.2023).
35. Choi M., Glassman M., Cristol D. What it means to be a citizen in the internet age: Development of a reliable and valid digital citizenship scale. Comput. Educ. 2017. Vol. 107. Р. 100–112.

З ІСТОРІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ДОСВІД ФУНЦІОНУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ СТРУКТУР В УМОВАХ АФІНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Довбищенко М. (Dovbyshchenko M.), Ярошовець Т. (Yaroshovets T.) — Tue, 20 Jun 2023 13:16:23 +0000

У статті проаналізовано досвід функціонування управлінських
структур Давньої Греції на прикладі Народних зборів, Ради П’ятисот
та судів Афін. Зазначено, що головною особливістю політичної
комунікації в Аттиці була безпосередня участь вільних громадян у
вирішенні проблем, що забезпечували інтереси мешканців полісу. При
цьому було розкрито питання про діяльність Народних Зборів, які мали
широке коло законодавчих повноважень та дієві важелі державного
контролю. Досліджено діяльність Ради Пʼятисот, котра як
представництво територіальних громад Аттіки зосереджувала в
своїх руках частину повноважень виконавчої влади й державного
контролю. Проаналізовано особливості роботи системи судочинства,
яке не лише розв’язувало майнові суперечки громадян, але також
частково контролювало політичне життя полісу. Наголошено,
наскільки важливим стало зародження в афінській судовій системі
інституту адвокатури, без котрої неможливо уявити правосуддя
сучасної Європи.
Зазначено, що активне залучення вільних громадян до роботи
згаданих установ, поєднаних із системою ротації кадрів, мало стати
запобіжником корупції та сформувати максимально ефективну й
прозору систему влади, з правовою та моральною легітимністю в очах
вільного населення Афін. Водночас підкреслено, що масове залучення
громадян до управлінських структур виявило низку проблем,
характерних як для античної доби, так і для сучасної Європи. Серед
них – питання професійної компетентності посадових осіб, рівень
їхньої громадянської свідомості, здатність протистояти впливу
політичних технологій, тощо. Зазначено, що негативні явища,
пов’язані з особливостями афінської демократії, усвідомлювалися
серед сучасниками і жваво обговорювалися. Про це, зокрема, свідчать
пам’ятки ораторського мистецтва й твори давньогрецької
драматургії.
Наголошено, що в давніх Афінах велись наукові дослідження
форм державної влади. Зокрема, в працях Аристотеля знаходимо
теоретичні узагальнення державотворчих процесів як у Давній Греції
взагалі, так і в Афінах зокрема. Деякі з них досі не втратили
актуальності. В їхньому числі – проблема виховання свідомого та
всебічно розвиненого громадянина, ідеї формування цензової
демократії та значення середнього класу як запоруки ефективного та
стабільного суспільства, захищеного від соціальних і політичних
потрясінь.

Ключові слова: Давня Греція, Афіни, публічне управління, Аристотель.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Арістотель. Політика. Київ: Основи, 2005. 239 с.
2. Арістофан. Комедії. Київ: Дніпро, 1980. 580 с.
3. Гусак П. Виховання у Стародавній Греції: соціокультурний контекст : навчальний посібник для вищих педагогічних навчальних закладів. Луцьк : Вежа-Друк, 2016. 200 с.
4. Плутарх. Порівняльні життєписи. Київ : Дніпро, 1991. 440 с.
5. Ставнюк В. Становлення афінського полісу. Київ : Аквін-Плюс, 2005. 216 с.
6. Carlier P. Demosthene. Paris : Fayard, 1990. 382 p.
7. Coulet С. Communiquer en Greet. Paris: La Societe d'Edition Les Belles Lett res 95 Boulevard Raspa il, 75006, 1996. 255 р.
8. Demosthenis Aeschines Orationes. T. 1–2. Bazylea: Druk. Oporinus Johann, 1554. 326 p.
9. Diogenus Laertiu. De vitis, dogm[atibus] et apophth[egmatibus] clarorum philosophorum. Libri X: Paryż: Henri Estienne, 1593. 882+120+47 р.
10. Rhodes P. J. Anthenian Boule. Oxford: Clarendon Press, 1985. 368 p.
11. Vernant J.-P. Les origines de la pensée grecque. (Mythes et Religions). Paris : Quadrige, P.U.F., 1962. 132 p.

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК СКЛАДОВА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ КРАЇНИ

Єжеєв М. (Yezheyev M.) — Tue, 20 Jun 2023 13:24:57 +0000

Стаття присвячена розробці методології побудови системи публічного управління, яка б найбільш адекватно відповідала умовам функціонування системи забезпеченням національної безпеки і логіці прийняття рішень у цій сфері. В основу методології побудови системи публічного управління забезпеченням національної безпеки покладено комплексне використання елементів динамічної моделі управління системи забезпечення національної безпеки. Показано основні функціональні підсистеми системи забезпечення національної безпеки, їх призначення. Сфери діяльності держави безпосередньо трансформуються у сфери (напрямки) публічного управління. Одним з важливих напрямків публічного управління є забезпечення національної безпеки. Наведено поняття публічна політика забезпечення національної безпеки (ППЗНБ), її зміст та принципи, а також основні цілі досягнення її ефективності. Наголошується, що важливою ознакою публічного управління забезпеченням національної безпеки є те, що воно є категорією стратегічного публічного управління, що зорієнтоване на перспективу, концептуальний задум щодо вдосконалення системи управління. Найбільш складний вид стратегічного управління називається «стратегічним управлінням у реальному масштабі часу» і повʼязується, як правило, з вирішенням стратегічних завдань, що виникають раптово. По суті організація має одночасно паралельно займатися уточненням стратегії і вирішенням стратегічних завдань, що виникають. Саме система публічного управління забезпеченням національної безпеки є такою. Ця система стратегічного публічного управління перебуває на стадії становлення, тому ще не визначені остаточно її складові.
Удосконалення основ публічної політики забезпечення національної безпеки, обґрунтування її цілей, принципів та пріоритетних напрямів, механізмів досягнення визначених цілей неможливо без моделювання процесів прийняття управлінських рішень у цій сфері. Моделювання дає змогу також прогнозувати можливі негативні наслідки управлінських рішень, що приймаються у різних сферах життєдіяльності держави.

Ключові слова: національна безпека, система забезпечення національної безпеки, публічне управління, динамічна модель, публічне управління забезпеченням національної безпеки, стратегічне планування.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики: монографія. Київ : Вид-во УАДУ, 2000. 320 с.
2. Богданович В.Ю. Воєнна безпека України : методологія дослідження та шляхи забезпечення : монографія. Київ : Тираж, 2003. 322 с.
3. Богданович В.Ю., Єжеєв М.Ф., Свида І.Ю. Основи державного управління забезпеченням обороноздатності України : теорія і практика : монографія. Львів : ЛІСВ, 2008. 300 с.
4. Богданович В.Ю., Єжеєв М.Ф. Системна модель і алгоритм державного управління процесами євроатлантичної інтеграції України. Україна-НАТО. 2005. № 6 (10). С. 39–48.
5. Геополітика і національна безпека : словник термінів / Г.П. Ситник, В.Ю. Богданович, М.Ф. Єжеєв. Київ : Вид-во НАДУ, 2005. 232 с.
6. Горбулін В.П., Белов О.Ф., Литвиненко О.В. Національна безпека : порядок денний для України. Київ : ВД «Стилос», 2009. 126 с.
7. Нижник Н.Р., Машков О.Л. Системний підхід в організації державного управління: навч. посіб. Київ : Вид-во УАДУ, 1998. 160 с.
8. Основи державного управління процесами формування і реалізації оборонної політики України : наук.-метод. посіб. / за заг. ред. В.П. Горбуліна. Київ : ДП НВЦ «Євроатлантикінформ», 2006. 125 с.
9. Політика забезпечення національної безпеки України в умовах позаблоковості : монографія / В.Ю. Богданович, І.С. Романченко, І.Ю. Свида, В.Б. Толубко. Київ : ЦНДІ ЗС України, 2013. 277 с.
10. Поляков Л.І., Корендович В.С., Рудницький І.А. Воєнна організація держави і сектор безпеки: актуальні питання інституціалізації та розвитку. Наука і оборона. 2008. № 1. С. 3–7.
11. Публічне управління у сфері національної безпеки : підручник / Г.П. Ситник, М.Г. Орел ; за ред. Г.П. Ситника. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2022. 464 с.
12. Публічне управління : термінол. слов. / уклад. : В.С. Куйбіда, М.М. Білинська, О.М. Петроє та ін.; за заг. ред. В.С. Куйбіди, М.М. Білинської, О.М. Петроє. Київ : НАДУ, 2018. 224 с.
13. Семенченко А.І. Стратегічне планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки : монографія. Київ : Вид-во НАДУ, 2008. 428 с.
14. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою України : теорія і практика : монографія. Київ : Вид-во НАДУ, 2004. 408 c.
15. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України : монографія. Київ : ДП НВЦ «Євроатлантикінформ», 2007. 592 с.
16. Шляхи удосконалення системи державного управління забезпеченням національної безпеки України : монографія / Г.П. Ситник, В.І. Абрамов, О.Г. Бортникова та ін.; Київ : МАЙС-ТЕР КНИГ, 2012. 536 с.

ВИЗНАЧЕННЯ ВИКОНАВЦІВ ВІДНОВЛЕННЯ ТА ВИДАЛЕННЯ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ

Ігнатенко О. (Ignatenko O.) — Tue, 20 Jun 2023 13:55:03 +0000

Представлена стаття виконана у звʼязку з прийняттям Закону України «Про управління відходами» і направлена на актуальну тематику щодо формування механізму визначення субʼєктів господарювання із здійснення діяльності із відновлення та видалення побутових відходів в структурі послуг з управління побутовими відходами в територіальних громадах. Метою наукового пошуку було встановлення процедури визначення субʼєктів господарювання, що здійснюють діяльність із відновлення та видалення побутових відходів. У статті враховано черговість здійснення операцій відновлення та видалення побутових відходів при визначенні виконавців цих послуг. Так, черговість операцій відновлення може встановлюється на кожен вид побутових відходів, що першочергово направляється для здійснення попередніх операцій з побутовими відходами до відновлення, включаючи попереднє оброблення, що відповідає позиції відновлення R12 (позиції визначені Додатком 2 до нового закону), у тому числі демонтаж, сортування, дроблення, ущільнення, гранулювання, сушіння, подрібнення, кондиціонування, перепакування, відокремлення, змішування або змішування перед подачею на будь-які операції, визначені у позиціях відновлення R1-R11. У разі необхідності ці операції можуть включати позицію відновлення R13 щодо зберігання відходів перед здійсненням операцій, визначених у позиціях відновлення R1-R12 (крім операції збирання). Черговість операцій видалення може встановлюватися на побутові відходи наступним чином: першочергово повинні направлятись на здійснення операцій, що відповідають позиції D13 (позиції визначені Додатком 1 до нового закону), з подальшим направленням на здійснення операцій, що відповідають позиції D5, а також на здійснення операцій, що відповідають позиції D1 при наявності плану приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами законодавства. У статті визначено основні вимоги щодо функціонування інформаційної системи управління відходами, створення та адміністрування якої буде здійснювати Міндовкілля України. Описана необхідність створення Інформаційної системи управління відходами складатиметься з підсистем звітності, надання адміністративних послуг і реєстрів. Так, підсистема звітності забезпечуватиме отримання, аналіз та узагальнення інформації про обсяг, код та найменування, джерела утворення відходів, зміну власника відходів, онлайн-інформування про збирання, перевезення та оброблення відходів. Підсистема надання адміністративних послуг забезпечуватиме отримання субʼєктами господарювання адміністративних послуг з видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, ліцензії на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами тощо. Підсистема реєстрів складатиметься з: Реєстру дозволів на здійснення операцій оброблення з відходів; Реєстру ліцензій на здійснення господарської діяльності з управління небезпечними відходами; Реєстру письмових згод (повідомлень) на транскордонне перевезення небезпечних відходів та висновків на транскордонне перевезення відходів; Реєстру виробників продукції, щодо якої встановлено розширену відповідальність виробника; Реєстру організацій розширеної відповідальності виробника; Реєстру субʼєктів господарювання у сфері оброблення відходів; інших реєстрів, визначених законодавством.

Ключові слова: побутові відходи; управління побутовими відходами; послуга управління побутовими відходами; виконавець послуг, відновлення відходів; видалення відходів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Про управління відходами : Закон України від 20.06.2022 № 2320-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2320-20#Text (дата звернення: 25.02.2023).
2. Про житлово-комунальні послуги : Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19#Text (дата звернення: 25.02.2023).
3. Про затвердження правил надання послуг з поводження з відходам : постанова Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України №1070 від 10.12.2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1070-2008-%D0%BF#Text (дата звернення: 25.02.2023).
4. Міщенко В.С., Маковецька Ю.М., Омельяненко Т.Л. Інституціональний розвиток сфери поводження з відходами в Україні : на шляху європейської інтеграції. Київ : ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», 2013. 192 с.
5. Міщенко В.С., Виговська Г.П., Маковецька Ю.М., Омельяненко Т.Л. Удосконалення системи управління відходами в Україні в контексті європейського досвіду. Київ : Лазурит-Поліграф, 2012. 120 с.
6. Послуги поводження з побутовими відходами в громадах : практ. посіб. / О.П. Ігнатенко, Л.М. Ткачук. К. : ПМГ ГЕФ, 2019. 48 с.
7. Thanos Ioannou et al. The «A2UFood Training Kit»: Participatory Workshops to Minimize Food Loss and Waste. Sustainability. 2022. 14 (4). 2446 р.
8. Traven L., Kegalj I., Šebelja I. Management of municipal solid waste in Croatia : Analysis of current practices with performance benchmarking against other European Union member states. Waste Management & Research : The Journal for a Sustainable Circular Economy. 2018. Volume 36. Іssue 8. Р. 663–669.
9. Про інвестиційну діяльність : Закон України від 18.09.1991 № 1560-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1560-12#Text (дата звернення: 25.02.2023).
10. Про державно-приватне партнерство : Закон України від 01.07.2010 № 2404-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2404-17#Text (дата звернення: 25.02.2023).
11. Про концесію : Закон України від 03.10.2019 № 155-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/155-20#Text (дата звернення: 25.02.2023).
12. Про співробітництво територіальних громад : Закон України від 17.06.2014 № 1508-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1508-18#Text (дата звернення: 25.02.2023).
13. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обʼєктів : постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2011-%D0%BF#Text (дата звернення: 25.02.2023).

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК СФЕРА ВІДОБРАЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ЦІННОСТЕЙ

Козаков В. (Kozakov V.), Коваль Т. (Koval T.) — Tue, 20 Jun 2023 15:01:15 +0000

Досліджено політичну культуру як сферу відображення політичних інтересів та політичних цінностей, для якої характерна наявність сукупності установок, переконань, орієнтацій і символів, які є загальноприйнятими і служать для упорядкування політичного досвіду і регулювання політичної поведінки всіх членів суспільства. Водночас політична сфера включає в себе діючі норми політичного життя, які, в свою чергу, обумовлюються існуючими в суспільстві політичними інтересами. Тим самим політична культура визначає найбільш типові зразки і правила політичної поведінки, взаємодії влади – індивіда – суспільства. Основою політичної культури, елементом, який визначає коло основних цінностей і єднає їх, є національна ідея.
Функціонування владно-управлінської системи як складової політичного процесу базується на засадах, обумовлених національною політичною культурою. На сьогодні особливого значення набуває виховання управлінців нового типу, які володіють високою політичною культурою як важливою складовою професіоналізму. Cфера політичної діяльності стає дійсно автономною з того часу, як уряд непрофесіоналів поступається місцем урядові професіоналів. Безперечним є те, що у формуванні політичної культури та поведінки як політичної еліти, так і громадян України, усвідомлення ними власної ролі і значення в житті країни, відповідальності згідно з їх переконаннями та цінностями одним з важливих засобів є процес політичної соціалізації і політичного виховання.

Ключові слова: цінності, політичні цінності, політична культура, професіоналізм.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді України. Київ : А. Л. Д., 2006. 112 с.
2. Дюркгайм Еміль. Енциклопедія Сучасної України. Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. URL: https://esu.com.ua/article-19714 (дата звернення: 07.03.2023).
3. Смелзер Н. Проблеми соціології. Львів : Кальварія, 2003. 128 с.
4. Сліпець П.П. Політичні цінності й ідеологія у форматі стратегії формування ефективної держави та суспільних відносин. Наука. Влада. Політика : зб. наук. пр.; редкол. : М.І. Михальченко та ін. К. : Знання України, 2008. С. 75–92.
5. Політична енциклопедія / Нац. акад. наук України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса. Київ : Парламентське видавництво, 2011. 541 с.
6. Рудакевич О. Політична культура національних спільнот: теорія та методологія дослідження : монографія. Тернопіль : ТНЕУ, 2013. 352 с.
7. Ціннісні пріоритети державного управління в Україні: конспект лекцій / В.А. Ребкало, В.М. Козаков, В.А. Шахов. Київ : Вид-во НАДУ, 2007. 48 с.

НАДАННЯ ПОСЛУГИ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ ДЛЯ СІМЕЙ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ, В УМОВАХ ВІЙНИ

Кравченко М. (Kravchenko M.) — Tue, 20 Jun 2023 15:27:14 +0000

Війна зумовила гуманітарну кризу в Україні, переселення значної кількості людей в інші регіони та за кордон, колективну травму та потребу в адаптації до наслідків конфлікту. Особливо гостро ця ситуація позначилася на соціально вразливих категоріях осіб, зокрема на сім’ях з дітьми, які мають порушення розвитку. Раннє виявлення біологічних та соціальних факторів щодо порушення розвитку дитини дає можливість своєчасно почати інтенсивну реабілітацію для усунення відхилень та мінімізувати інвалідизацію. Кінцева мета послуги раннього втручання – відповідна робота щодо ранньої допомоги дитині та нормалізація життя родини. Соціальний захист дітей з інвалідністю раннього віку набував розвитку у довоєнний час. Нині ситуація змінилася, що детермінувало переформатування публічної політики у зазначеній сфері. У зв’язку з інтенсивними військовими діями не працює на повну потужність сформована мережа реабілітаційних установ, що позначилося на фізичній складності надання/отримання зазначеної послуги. Для сімей з дітьми, які мають порушення розвитку, найбільш необхідними є послуги у сфері охорони здоров’я, але вони переважною мірою практично недоступні у зв’язку з воєнними діями на території України та відсутністю бюджетного фінансування цього напряму. Матеріальна допомога виплачується вчасно та регулярно, прийнято урядові документи, які розширили коло отримувачів соціальної допомоги для дітей з інвалідністю. Водночас, виявлено, що значна кількість сімей, в яких є діти з порушенням розвитку, потребують такі життєво необхідні речі як кошти, медикаменти, теплий одяг, запаси їжі та води, речі для обігріву, для опалення житла, що засвідчує про те, що названі сім’ї переважно мають невисокий рівень доходів. Військові дії внесли зміни також у роботу фахівців, які надають послуги раннього втручання, та соціальних працівників. Саме вони покликані стати одним із осередків емоційної солідарності громадян та поширення в суспільстві культури психологічного здоров’я. На основі аналізу існуючої ситуації визначено актуальні проблеми та запропоновано шляхи їх подолання.

Ключові слова: соціальний захист дітей з інвалідністю раннього віку, послуга раннього втручання, війна.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Аналітичний звіт за результатами опитування законних представників дітей з інвалідністю щодо доступу в Україні після 24 лютого 2022 р. до гарантій, пільг і послуг, установлених законодавством для дітей з інвалідністю та членів їхніх сімей. URL: https://naiu.org.ua/analitychnyj-zvit-za-rezultatamyopytuvannya-zakonnyh-predstavnykiv-ditej-z-invalidnistyu-shhododostupu-v-ukrayini-pislya-24-lyutogo-2022-r-do-garantij-pilg-iposlug-ustanovlenyh-zakonodavstvom-dlya/ (дата звернення: 07.03.2023).
2. Закон України Про державний бюджет на 2023 рік. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2710-20 (дата звернення: 07.03.2023).
3. Кравченко М.В., Штанько Н.О. Система соціального захисту дітей з інвалідністю раннього віку в умовах децентралізації України. Економіка і держава. Серія: Державне управління. 2021. № 1 (17). С. 109–115.
4. Кропівницька М.Е. Впровадження послуги раннього втручання на рівні пілотних областей в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2019. № 6. С. 132–137.
5. Міністерство соціальної політики України. Офіційний сайт. URL: https://www.msp.gov.ua/news/21751.html (дата звернення: 07.03.2023).
6. Семігіна Т. Уроки війни, (не) вивчені вітчизняною соціальною роботою. URL: https://www.researchgate.net/publication/36376996 1_Uroki_vijni_ne_vivceni_vitciznanou_socialnou_robotou (дата звернення: 07.03.2023).
7. Статистичний збірник «Соціальний захист населення України». Офіційний сайт. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/07/zb_szn_2021.pdf (дата звернення: 07.03.2023).
8. Traumatological care for (pregnant) families, babies and toddlers. Official site. URL: https://www.imhnederland.nl/trauma-informedcare/ (дата звернення: 07.03.2023).

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ДИНАМІЦІ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН

Новак-Каляєва Л. (Novak-Kalyayeva L.) — Tue, 20 Jun 2023 15:38:49 +0000

Стаття присвячена визначенню основних тенденцій розвитку публічного управління в динаміці тих інформаційно-технологічних і соціально-політичних змін, що відбулись на межі ХХ–ХХІ століть у переважній більшості європейських країн, як і в Україні. На основі методології публічного управління узагальнено результати переоцінки принципів і теоретичних концептів, характерних для минулого століття, що обумовила пошуки нового універсального підходу до реформування в галузі публічного управління в міждисциплінарному дискурсі. Підкреслено неоднозначні позиції дослідників щодо спроможності сучасної держави як гаранта безпеки, продуктивності та сталості суспільства. Доведено, що завдяки залученню громадськості до розробки та реалізації політик, підвищення ефективності публічного управління, оптимізація термінів та якості прийняття кваліфікованих управлінських рішень демонструють важливу позитивну тенденцію у розвитку публічного управління як в Україні, так і в багатьох європейських країнах. Одночасно наголошено формування тенденції до популізму, розмивання засад демократії та довіри до влади. Здатність управлінських систем до саморегулювання та змін своєї внутрішньої структури в умовах агресивних зовнішніх впливів або критичного стану розглядається у тісному зв’язку з практиками суспільної взаємодії та соціального партнерства. Підтримкою народу та залученням громадян у діяльність політичних інституцій забезпечується вищий рівень суспільної легітимації влади та вищий рівень спроможності демократичних процесів впливати на ефективність органів управління. Визначення сильних і слабких сторін деліберативної демократії доцільно розглядати як подальший пошук можливостей для прийняття рішень на основі консенсусу окремих позицій в політичних та управлінських процессах. У контексті підходів деліберативної демократії соціальне партнерство визначається як процес, що посилює демократичну легітимність політичної системи на загал та системи публічного управління зокрема. Оволодіння сучасними технологіями комунікації, професійна підготовка публічних службовців та суспільна взаємодія здатні нівелювати негативні тенденції та посилювати позитивні на користь підвищення якості управлінської діяльності та життя суспільства на загал.

Ключові слова: механізми публічного управління, деліберативна демократія, інформаційно-технологічні зміни, ефективність влади, суспільна взаємодія, соціальне партнерство.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Бакуменко В. Теоретические и организационные основы государственного управления. Москва : Миллениум. 2003. 256 с.
2. Barnes R.A. Democratic Governance and International Law. Indiana Journal of Global Legal Studies / edited by Gregory H. Fox and Brad R. Roth. 2000. Vol. 8 : Iss. 1, Р. 15.
3. Bauman Z. The Individualized Society Polity. Cambridge. 2001.
4. Bessette J. The Mild Voi ce of Reason: Deliberative Democracy and American National Government. Chicago: University of Chicago Press. 1994.
5. Crouch C. Neo-Corporatism and Democracy. The Diversity of Democracy / edited by Edward E., Crouch C. and Streeck W. (ed.). 2006. Р. 46–70.
6. Elster J. Deliberative Democracy, Cambridge, Cambridge University Press. 1998.
7. Farmer D. Mapping Anti-Administration: Introduction to the Symposium. Administrative Theory & Praxis. 2001. Vol. 23. № 4. Р. 475–492.
8. Fung A., Wright О. Deepening Democracy: Innovations in Empowered Participatory Governance. Politics and Society. 2001. № 29 (1). Р. 5–42.
9. Habermas J. Citizenship and National Identity: Some Reflections on the Future of Europe. 1992. P. 19.
10. Hooghe L., and Marks G. Types of multi-level governance. Cahiers européens de Sciences. 3 June. 2002.
11. Hooghe M. The Rebuke of Thersites. Deliberative democracy under conditions of inequality. Acta Politica. 1999. Vol. 34 (4). Р. 287–301.
12. Novak-Kalyayeva L., Kuczabski A., Yasnyska N., Andreyeva S., Shapovalova I. Changing the paradigm of public governance in the context of the challenges of sustainable development 2018. Vision 2020 : Sustainable Economic Development and Application of Innovation. Management from Regional expansion to Global Growth. 2018. Р. 2023–2031.
13. Novak-Kalyayeva L., Dubych K., Вienkowska D., Dziana H., Oliinyk S. Universal motives and factors of functioning of the modern system of public administration. Education Excellence and Innovation Management through Vision 2020. 2019. P. 4447–4455.
14. O’Donnell R. «Public Policy and Social Partnership» in Dunne. Ingram and Litton Questioning Ireland Dublin: IPA, 2000.
15. Support to political parties: a missing piece of the governance puzzle. London: Foresti and Wild, 2010.
16. Teague P., Donaghey J. Social Partnership and Democratic Legitimacy in Ireland. New Political Economy. 2009. № 14 (1). Р. 49–69.
17. Teague P. Social Partnership and Local Development in Ireland: The Limits to Deliberation. British Journal of Industrial Relations. 2006. № 44 (3). Р. 421–443.
18. The IMF's Approach to Promoting Good Governance and Combating Corruption – A Guide. International Monetary Fund. 20 June 2005.
19. What is Good Governance. UNESCAP. 2009. Accessed July 10.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КОМУНІКАЦІЯ»

Рашковська О. (Rashkovska O.) — Tue, 20 Jun 2023 15:46:08 +0000

На основі систематизації сучасних комунікативних теорій і досліджень доведено, що поняття «соціальна комунікація» виражає однолінійну спрямованість інформаційного впливу будь-якого субʼєкта на обʼєкт, при цьому зворотній звʼязок або реакція обʼєкта на вплив не є обовʼязковою.
Масова комунікація як вид соціального спілкування відбувається в масштабах усього суспільства, її слід розглядати як потужний інструмент, засіб реалізації державної політики i вaжлива умова суспільного розвитку та організації.
В постіндустріальному суспільстві важливим способом впливу на свідомість, переконання та поведінку людей (формування громадської думки, звʼязки з громадськістю) у формі участі в реалізації державної політики (консультації з громадськими організаціями та громадський контроль) виступає громадянська комунікація.
Сучасний етап розвитку суспільства повʼязаний із значним поширенням інформаційно-комунікативних технологій, які сприяють використанню громадянської комунікації як стратегічного ресурсу демократизації системи державного управління. По своїй суті громадянську комунікацію можна розглядати як інформаційний обмін громадян в процесі міжособистісного спілкування та солідарного звʼязку з громадськими недержавними організаціями та державними структурами з питань оцінки стану, вираження та захисту прав людини та громадянина.

Ключові слова: комунікація, масова комунікація, соціальна комунікація, громадянська комунікація, державна комунікація.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Комунікація. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F (дата звернення: 03.11.2022).
2. Логунова М.М., Лашкіна М.Г, Гвоздик П.О. Комунікації судової влади : наук.-практ. посіб. Київ : АДЕФ-Украина, 2011. 276 с.
3. Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: навч. посібн. Київ : Вид-во УАДУ, 1999. 186 с.
4. Червякова О.В. Аналіз та узагальнення досліджень з державного управління щодо формування громадянського суспільства. Науковий вісник АМУ. Серія: Управління. Київ : ВПЦ АМУ, 2013. Вип. 2/2013. С. 222–232.

«ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД» ЯК ІНТЕГРОВАНА ПЛАТФОРМА ФОРМУВАННЯ НЕТОКРАТИЧНОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ДОСВІД ЕСТОНІЇ

Стороженко Л. (Storozhenko L.) — Tue, 20 Jun 2023 15:59:31 +0000

У статті розглянуто основні підходи до визначення поняття «електронний уряд»; з’ясовано, що інтеграція публічного управління у віртуально-інформаційний простір створює сприятливі передумови для формування ефективної електронної демократії, як логічного продовження трансформації суспільно-політичних процесів в умовах інформаційного суспільства, що свідчить про нетократичний вектор розвитку публічного управління.
Встановлено, що елементи електронного урядування, які вдало проходять апробацію, впроваджуються у широке використання, що зумовлює поступове формування нетократичного управління, яке здобуває дедалі більше механізмів, інструментів, способів та форм комунікації між владою і суспільством. Доведено, що уряди повинні використовувати механізми і можливості інформаційного суспільства для того, щоб робота органів державного управління максимально відповідала потребам громадян.
Досліджено досвід Естонії щодо вдалої апробації та втілення в життя ефективної системи електронного урядування. Розглянуто фактори, які вплинули на формування високого рівня електронних урядових послуг Естонії. Зокрема, увагу акцентовано на усвідомленні урядовцями країни пріоритетності розвитку галузі інформаційно-комунікаційних технологій та можливості стабільного державного фінансування; державній програмі загальної компʼютеризації «Стрибок Тигра»; глобальній інформатизації країни; введенню в дію низки електронних систем та послуг, завдяки яким зменшився рівень бюрократії, відбулося посилення участі громадян у публічному житті, поліпшилася реакції суб’єктів владних повноважень на звернення громадян, процес прийняття рішень органами влади набув прозорості та підзвітності громадськості тощо.
Рекомендовано орієнтуватися на естонський досвід практичного застосування електронного урядування з метою розвитку інформаційно-цифрових інфраструктур в управлінській сфері та ефективного вітчизняного електронного уряду як інтегрованої платформи для формування нетократичного публічного управління.

Ключові слова: електронний уряд, електронне урядування, електронна демократія, нетократія, нетократичне управління, інформаційне суспільство, інформаційно-комунікаційні технології.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Погребняк І.Є. Електронний уряд (e-government) і електронне урядування (e-governance): поняття та принципи функціонування. Право та інновації. 2014. № 3. С. 26–35.
2. Федулова Л.І. Електронний уряд. Енциклопедія Сучасної України / Редкол. : І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. URL: https://esu.com.ua/article-17764 (дата звернення: 09.03.2023).
3. E-Government Solutions. URL: https://e-estonia.com/solutions/ (дата звернення: 09.03.2023).
4. Fang Z. E-Government in Digital Era: Concept, Practice, and Development. International Journal of the Computer, the Internet and Management. 2002. Vol. 1. N 2. P. 1–22.
5. JOINUP. URL: https://joinup.ec.europa.eu/collection/nifonationalinteroperability-framework-observatory/eif-europeaninteroperabilityframework-0 (дата звернення: 09.03.2023).
6. Kalvet T. Innovation: a factor explaining e-government success in Estonia. Electronic Government, an International Journal. 2012. Vol. 9 (2). Р. 142–157.
7. McDonagh J.A. Strategic advisory note on «e-government and the challenge of change in public sector management». Bratislava: UNDP Bratislava Regional Centre, 2005. Р. 3.
8. Storozhenko L.H. Netocratic vector of formation of public administration in the information society. Modernization of the system of public management and administration in Ukraine: the experience of the Republic of Latvia. Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2023. Р. 99–114.
9. The European eGoverment Action Plan 2011–2015. URL: http://eurlex. europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2010:0743:FIN:EN:PDF (дата звернення: 09.03.2023).