Публічно-управлінські та цифрові практики

Титул

admin admin — Thu, 20 Mar 2025 00:00:00 +0000

ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКІ ТА ЦИФРОВІ ПРАКТИКИ
Випуск 3, 2024

Зміст

admin admin — Thu, 20 Mar 2025 13:53:20 +0000

Зміст

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ТА КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ РОЗБУДОВИ ЦИФРОВОЇ ДЕРЖАВИ

Єжеєв М. (M. Yezheev) — Thu, 20 Mar 2025 14:04:01 +0000

Стаття присвячена дослідженню актуальних питань та перспектив
розбудови цифрової держави, як головного субʼєкта публічного управління в
Україні. Цифрова трансформація публічного управління в Україні викликана
змінами в сучасну епоху, що характеризується швидким технологічним
прогресом та зростанням суспільних очікувань, а також перехід системи
публічного управління та України в цілому в край важки умови
функціонування в режимі воєнного стану.
У статті досліджено нормативно-правову базу та ключові аспекти
розбудови цифрової держави в Україні. Проаналізовано сучасний стан
законодавчої бази, яка регулює процеси цифровізації публічного управління
та адміністративних послуг. Розглянуто основні концепції та ініціативи,
спрямовані на формування цифрового суспільства, включно з елементами
електронного урядування, відкритих даних та інформаційної безпеки.
Окреслені ключові виклики, що постають перед Україною у процесі
цифровізації, серед яких недостатнє фінансування, технологічна
відсталість у деяких регіонах, а також проблема цифрового розриву між
різними соціальними групами.
У статті наголошено на важливості адаптації найкращих
міжнародних практик і досвіду до українського контексту, зокрема в сфері
забезпечення прозорості, підзвітності та ефективності публічного
управління. Визначено, що створення стійкої нормативно-правової бази є
основою для подальшого впровадження інноваційних технологій у
державному секторі та органах місцевого самоврядування.
За результатами дослідження сформульовано рекомендації для
вдосконалення правових механізмів, що регулюють розбудову цифрової
держави, а також перспективи інтеграції сучасних технологій у систему
публічного управління.

Список використаних джерел
1. Клімушин П.С. Інформаційна культура державних службовців як
чинник розвитку інформаційного суспільства. Теорія та практика
державного управління. 2011. Вип. 3(34). С. 50-56 URL:
http://dspaceunivd.edu.ua/хmlui/hаndІе/123456789/4099.
2. Каламан О. Пурцхванідзе О.В. Інформаційна культура як фактор
формування позитивного іміджу державного службовця. Публічне
управління і адміністрування в Україні. 2020. Вип. 20. С. 83-88. URL:
http://www.pag-journal.iei.od.ua/archives/2020/20-2020/16.pdf.
3. Кириченко В. Інформаційна культура у структурі професійної
компетентності державних службовців. Науковий вісник Херсонського
державного університету. 2019. С. 113-118. URL:
http://eprints.zu.edu.ua/id/eprint/29745.
4. Куйбіда В., Карпенко О., Наместнік В. Цифрове врядування в Україні:
базові дефініції понятійно-категоріального апарату. Вісник
Національної академії державного управління при Президентові
України. 2018. № 1. С. 5-10. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnaddy_2018_1_3.
5. Петькун С. Теоретико-методологічна концептуалізація механізмів
державного управління соціальною безпекою України в умовах
цифрової трансформації: дис. … д-ра. наук держ. упр: 25.00.02 /
Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій.
Київ, 2024. 466 с.
6. Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі
послуги» від 5 жовтня 2017 року № 2155-VIII (Відомості Верховної
Ради (ВВР), 2017, № 45, ст. 400). URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19#Text.
7. Закон України «Про доступ до публічної інформації» (Відомості
Верховної Ради України від 13 січня 2011 року № 2939-VI (ВВР), 2011,
№ 32, ст. 314). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text.
8. Закон України «Про захист персональних даних» (Відомості
Верховної Ради України від 1 червня 2010 року № 2297-VI (ВВР),
2010, № 34, ст. 481). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-
17#Text.
9. Закон України «Про публічні електронні реєстри» від 18 листопада
2021 року № 1907-IX (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2023,
№ 11, ст. 27). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1907-20#Text.
10. Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки
України» від 5 жовтня 2017 року № 2163-VIII (Відомості Верховної
Ради (ВВР), 2017, № 45, ст. 403). URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19#Text.
11. Закон України «Про національну програму інформатизації» від
1 грудня 2022 року № 2807-IX (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2023,
№ 51, ст.127) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1467-2021-
р#Text.
12.Про схвалення Стратегії здійснення цифрового розвитку, цифрових
трансформацій і цифровізації системи управління державними
фінансами на період до 2025 року та затвердження плану заходів щодо
її реалізації Розпорядження Кабінету Міністрів України від
17 листопада 2021 р. № 1467-р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1467-2021-р#Text.
13.Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в
Україні. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 вересня
2017 р. № 649-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/649-2017-
р#Text.
14.Деякі питання цифрового розвитку. Постанова Кабінету Міністрів
України від 30 січня 2019 р. № 56. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/56-2019-п#n10.
15.Про забезпечення реалізації деяких питань цифрового розвитку (наказ
Державного агентства з питань електронного урядування України) від
4 липня 2019 № 24. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0024883-
19#Text

ПРИВЕДЕННЯ МІСЦЯ РОЗМІЩЕННЯ ВІДХОДІВ У ВІДПОВІДНІСТЬ З ВИМОГАМИ ЗАКОНОДАВСТВА

Ігнатенко О. (O. Ignatenko), Чернюк І. (І. Cherniuk) — Thu, 20 Mar 2025 14:12:50 +0000

Представлена стаття виконана у звʼязку з прийняттям Закону
України «Про управління відходами» і направлена на актуальну тематику щодо встановлення єдиних вимог до правил приведення місць розміщення
відходів у відповідність з вимогами законодавства. У статті наведено
характеристику вимог щодо плану приведення місця розміщення відходів у
відповідність з вимогами законодавства.
Ці вимоги стосуються планування діяльності субʼєктів
господарювання незалежно від їх форми власності та організаційноправових форм управління місцями розміщення відходів, такими як полігони
або сміттєзвалища, на протязі їх життєвого циклу.
План приведення місця розміщення відходів у відповідність з вимогами
законодавства має розроблятися шляхом визначення заходів, їх термінів
виконання та техніко-економічного обґрунтування для приведення місця
розміщення відходів на певний строк експлуатації місця розміщення відходів
за місткістю. Розробкою Плану має займатися оператор місця розміщення
відходів та подає документи до Міндовкілля для отримання дозволу.
Структура плану складається відповідно до вимог та має включати:
характеристику місць розміщення відходів, аналіз поточного стану місця
розміщення відходів, планування заходів з приведення місця розміщення у
відповідність з вимогами законодавства. Такі заходи спрямовуються на
розробку проектної та технічної документації, переоснащення, ремонт,
модернізацію, реконструкцію або будівництво, підвищення ефективності
оброблення відходів, підвищення якості та обсягів надання послуг та
придбання робіт, товарів і послуг, спрямованих на оновлення основних
фондів. Щорічно повинно розміщуватися інформація щодо результатів
виконана плану на офіційному веб-сайті оператором місця розміщення
відходів. Перевірка виконання Плану приведення здійснюватиметься
територіальним органом Держекоінспекції.
Запропоновано структуру самого плану та рекомендовані заходи із
зазначенням умов для їх застосування.

Список використаних джерел
1.Про управління відходами : Закон України від 20.06.2022 № 2320-IX.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2320-20#Text.
2.Про житлово-комунальні послуги : Закон України від 09.11.2017
№ 2189-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19#Text.
3.Про затвердження правил надання послуг з поводження з відходам :
постанова Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України
№ 1070 від 10.12.2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1070-
2008-%D0%BF#Text.
4.Міщенко В.С., Маковецька Ю.М., Омельяненко Т.Л. Інституціональний
розвиток сфери поводження з відходами в Україні : на шляху
європейської інтеграції. Київ : ДУ «Інститут економіки
природокористування та сталого розвитку НАН України», 2013. 192 с.
5.Міщенко В.С., Виговська Г.П., Маковецька Ю.М., Омельяненко Т.Л.
Удосконалення системи управління відходами в Україні в контексті
європейського досвіду. Київ : Лазурит-Поліграф, 2012. 120 с.
6.Послуги поводження з побутовими відходами в громадах /
О.П. Ігнатенко, Л.М. Ткачук. Практичний посібник. К. : ПМГ ГЕФ,
2019. 48 с.
7.Thanos Ioannou et al. The «A2UFood Training Kit»: Participatory
Workshops to Minimize Food Loss and Waste. Sustainability. 2022.
№ 14(4). 2446 р.
8. Traven L., Kegalj I., Šebelja I. Management of municipal solid waste in
Croatia : Analysis of current practices with performance benchmarking
against other European Union member states. Waste Management &
Research. 2018. Vol. 36. Іssue 8. Р. 663-669.

МЕХАНІЗМИ «МʼЯКОЇ СИЛИ» В СУЧАСНІЙ МІЖНАРОДНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ПОЛІТИЦІ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Кальниш Ю. (Yu. Kalnysh), Любченко А. (A. Lyubchenko) — Fri, 21 Mar 2025 00:28:27 +0000

В останні роки Україна демонструє високі рейтинги Global Soft Power
Index, що не може не радувати, але й зниження цього індексу для України
під час війни не може не насторожувати. Адже, саме у такий важкий для
країни час, держава має невпинно нарощувати зусилля з просування своєї
міжнародної інформаційної політики, спрямованої на зростання підтримки
України в світі. Що, у свою чергу, спонукає науковців актуалізувати
подальші пошуки ефективних механізмів просування позитивного іміджу
України в глобалізованому світі.
Проблематика формування та розвитку Soft Power України знайшла
широке відображення в дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних
науковців. Однак, потреба удосконалення механізмів міжнародної
інформаційної політики України лишається актуальною не лише у воєнний час, а й у наступний (повоєнний) період. Тому метою дослідження,
результати якого викладено в цій статті, став аналіз потенційних
можливостей застосування механізмів Soft Power, в контексті
міжнародної державної інформаційної політики та найближчої часової
перспективи.

Список використаних джерел
1. Panel discussion «Soft Power: How the Great War Changed Key Narratives in
Ukraineʼs External Communications». BRAND UKRAINE International
Conference 2024. URL.: https://brandukraine. org.ua/en/projects/brandukraine-international-conference-2024.
2. Nikulishyn N. International Cultural Cooperation as the Important
Component of Ukrainian soft power Policy. Science and Education a New
Dimension. Humanities and Social Sciences. 2015. № III(7)42. Р. 61-65.
3. Nye J. Soft power and Public Diplomacy Revisited. The Hague Journal of
Diplomacy. 2019. № 14(1-2). Р. 7-20. DOI: 10.1163/1871191X-14101013.
4. Nye J. Soft power: The Evolution of a Concept. Journal of Political Power.
2021. № 14(1). Р. 196-208. DOI: 10.1080/2158379X.2021.1879572.
5. Nye J. Soft power after Ukraine. Aspistrategist.org.au. 2022. URL:
https://www.aspistrategist. org.au/soft-power-after-ukraine.
6. Ellwood D. Narratives, Propaganda & «Smart» Power in the Ukraine
Conflict, Part 2: Inventing a Global Presence. Uscpublicdiplomacy.org.
2022. URL: https://uscpublicdiplomacy. org/blog/pdwartime-narrativespropaganda-smart-power-ukraine-conflict-part-2-inventing-global
7. Sas I. Soft power as a Component of Social Capital: Ukrainian Context.
Financial and credit activities: problems of theory and practice. 2022.
№ 1(42). Р. 398-405.
8. Henrikson Alan K. The role of diplomacy in the modern world.
Reimagining the International Legal Order. 2023. 24 р.
9. Hanson F. A digital DFAT: joining the 21st century. Lowy Institute. URL:
https://web.archive.org/web/20120322074924/https://www.lowyinstitute.o
rg/Publication.asp?pid=1432.
10.Kerr Pauline; Wiseman Geoffrey. Diplomacy in a Globalizing World.
Oxford University Press. 2017. 464 р.
11.Cyber diplomacy Stateʼs Efforts Aim to Support U.S. Interests and Elevate
Priorities. United States Government Accountability Office. 2024. 38 р.
12.Digital Diplomacy Communication Directorate. URL:
https://web.archive.org/web/20120405094012/http://digitaldiplomacy.fco.
gov.uk/en/about.
13. Metzl Jamie. Network Diplomacy. Georgetown Journal of International
Affairs. 2001. Vol. 2. № 1. Р. 77-87.
14. Peopleʼs Diplomacy. National Museum of American Diplomacy. URL:
https://diplomacy.state.gov/online-exhibits/diplomacy-is-ourmission/prosperity/peoples-diplomacy.
15.Vaxevanidou M. Education as public diplomacy: How to build an
international image in education. Journal of Media Critiques. 2018. № 14.
Р. 55-70.
16. Sports Diplomacy 2030. Commonwealth of Australia as represented by the
Department of Health. 2019. 31 р.
17.Sports Diplomacy. URL: https://eca.state.gov/sports-diplomacy.
18.The pandemic is hurting Chinaʼs Belt and Road Initiative. The Economist.
Jun 4th 2020. URL: https://www.economist.com/china/2020/06/04/thepandemic-is-hurting-chinas-belt-and-road-initiative.
19.Federal government rips up Victoriaʼs controversial Belt and Road
agreements with China. Foreign Minister Marise Payne says the agreements
are «inconsistent with Australiaʼs foreign policy». SBS News. 21 April
2021. URL: https://www.sbs.com.au/news/article/federal-governmentrips-up-victorias-controversial-belt-and-road-agreements-withchina/zecfjjhzk.

ВИКОНАВЧА СЛУЖБА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: КРАЩІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Козаков В. (V. Kozakov), Олефір О. (O. Olefir) — Fri, 21 Mar 2025 00:38:21 +0000

Стаття присвячена аналізу ефективності діяльності державної
виконавчої служби, яка і нині викликає ряд нарікань, причиною яких ϵ низька
результативність роботи ᴨᴏ виконанню рішень. Позиціонування нашою
країною євроінтеграційних намірів потребує здійснення реальних кроків y
напрямі наближення вітчизняної системи публічного управління до стандартів європейського співтовариства. Не є винятком і сфера
виконання судових рішень, яка потребує суттєвої модернізації.
Необхідність реформування зумовлена тим, що існуюча в Україні система
виконавчого провадження є внутрішньо суперечливою, слаборозвинутою,
незавершеною, відірваною від людей.
Узагальнено сучасний досвід функціонування інституту виконавчої
служби в громадянському суспільстві та відповідно системі публічного
управління зарубіжних країн та окреслено можливості його застосування в
процесі реформування виконавчої служби України.
Враховуючи характерні ознаки й форми перерозподілу владних
повноважень y сфері примусового виконання рішень, варто виокремити
централізовані й децентралізовані системи виконавчого провадження. При
порівнянні ефективності централізованих та децентралізованих систем
виконавчого провадження які застосовуються в світі, слід зазначити, що
найефективнішими виявляються ті ɜ них, які функціонують y країнах, де
населенню властиві повага до закону, високий рівень правової культури
тощо.

Список використаної літератури
1. Кузьміна І.С. Зарубіжний досвід побудови виконавчих систем:
порівняльна характеристика та перспективи застосування в Україні.
Вісник Запорізького національного університету. 2015. № 1 (ІІ).
С. 139–145.
2. Макушев П.В. Міжнародний досвід правового регулювання
діяльності представників державних органів у виконавчому
провадженні. Альманах міжнародного права. 2014. № 6. С. 33–40.
3. Марченко М.Г., Шматко Є.В. Новації виконавчого провадження в
Україні. Молодий вчений. 2016. № 4 (31). С. 624–628.
4. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу : Закон України від 18.03.2004.
№ 1629-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 29. Ст. 367.
5. Сіверін Д.В. Зарубіжний досвід діяльності органів, що здійснюють
повноваження, повʼязані із виконанням судових рішень, та його
адаптація до вітчизняної правової системи. Європейські перспективи.
2014. № 3. С. 81–87.
6. Сурай І.Г. Демократичне врядування: цінності та компетентності.
Вісник Національної академії державного управління при
Президентові України. 2015. № 2. С. 71–76.
7. Теремецький В.І., Крупнова Л.В. Застосування зарубіжного досвіду в
сфері виконання юрисдикційних рішень в Україні. Судова апеляція.
2016. № 4 (45). С. 38–45.
8. Фіолевський Д.П., Лобанцев С.Ю., Мєзєнцев Є.І. Державна виконавча
служба в Україні : навч. посіб. Київ : Алерта, 2004. 564 с.
9. Шандрук C. Системи примусового виконання рішень суду. Світовий
досвід. Демократичне врядування. 2010. Вип. 5. URL:
http://lvivacademy.com/ vidavnitstvo_1/visnik5/fail/+Shandruk.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У ГАЛУЗІ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ

Fri, 21 Mar 2025 00:47:25 +0000

В статті проаналізовано сучасний стан та перспективи розвитку
державної політики в галузі управління освіти. Оскільки розвиток галузі
освіти є визначальною умовою функціонування будь-якої держави, то
питання щодо формування державної освітньої політики має важливе та
стратегічне значення для розвитку держави, забезпечення науковотехнічного прогресу та економічного зростання. Адже, освіта є тим
засобом, який забезпечує стійкий розвиток та конкурентоспроможність
держави на світових економічних і фінансових ринках, що у свою чергу
потребує зміцнення ролі державних органів у формуванні стратегії та
політики розвитку освіти, з метою координації зусиль і ресурсів держави,
для забезпечення функціонування національних систем освіти в контексті
світової освіти. В статті також зазначається, що правова політика у
галузі освіти виступає одним з пріоритетних один напрямків державної
політики, що поєднує мету, завдання, принципи, очікувані результати,
механізми та повинен реагувати на трансформації, які проходять в
суспільстві і державі; мати складну будову і вирішувати будь-які питання
у взаємовідношенні з іншими проблемами, бути дієвою та мати вплив на
населення.

Список використаних джерел
1. Ващук Ю.О. Сутнісні аспекти правової політики. Форум права. 2014.
№ 1. С. 67–71.
2. Енциклопедія освіти. Академія педагогічних наук України / гол. ред.
В.Г. Кремень. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.
3. Музика Л.А. До питання визначення сутності та ознак правової
політики. Форум права. 2016. № 1. С. 202–206.
4. Парпан У.М. Вплив сучасних інноваційних технологій на розвиток
освітнього середовища. Митна справа. 2011. № 6. Ч. 2. С. 616–620.
5. Петрашенко Д. Державна освітня політика України на сучасному
етапі: цілі, складові, перспективи. Наукові записки Інституту
законодавства Верховної Ради України. 2013. № 6. С. 141–144.
6. Стасюк Г.Є. Сучасні тенденції розвитку державного управління
освітою. Четвертий Український педагогічний конгрес : [зб. наук.
пр.]. Львів : Сполом, 2014. С. 542–547.
7. Тернавська В.М. Принципи сучасної правової політики України.
Правова держава. 2018. № 32. С. 51–56.
8. Тицька Я.О. Державна політика у сфері освіти: правовий аспект.
Прикарпатський юридичний вісник. 2018. № 2. С. 55–60.
9. Щокін Р.Г. Мета і цілі державної політики у галузі освіти: сучасний
стан бачення проблеми. Право. 2017. № 3. С. 41–46.