Публічно-управлінські та цифрові практики

Титул

2024-10-01

ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКІ ТА ЦИФРОВІ ПРАКТИКИ
Випуск 1, 2024

Зміст

2024-10-25

Зміст

СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ВНАСЛІДОК ПОСТТРАВМАТИЧНИХ СТРЕСОВИХ РОЗЛАДІВ ЗДОРОВʼЯ В УМОВАХ ВОЄНОГО СТАНУ: СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Антипенко І. (Antypenko I.) — 2024-10-25

У статті досліджено, що з початком широкомасштабного військового вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року законодавче підґрунтя зазнало певних змін. Так, Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року було затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України запровадив та забезпечив заходи правового режиму воєнного стану в Україні.
Визначено, що чинне законодавство визначає, що до учасників бойових дій віднесено військовослужбовців Збройних Сил України, Нацгвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців МВС України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Стрес та небезпека, з якими постійно стикаються працівники правоохоронних органів, можуть надавати великий вплив як на фізичне, так і психічне здоровʼя. Посттравматичний стресовий розлад має всі шанси увійти до списку професійних захворювань працівників правоохоронних органів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» : Закон України від 24.02.2022 р. № 2102-IX // Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України. Дата оновлення: 24.02.2022. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2102-20#Text (дата звернення: 23.06.2023).
2. Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання учасниками бойових дій та особами з інвалідністю внаслідок війни, членами сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України окремих категорій осіб, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та інших питань : Закон України від 12.01.2023 р. № 2864-ІX // Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України. Дата оновлення: 25.01.2023. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2864-IX#Text (дата звернення: 23.06.2023).
3. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей : Закон України від 20.12.1991 р. № 2011-XІІ // Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України. Дата оновлення: 12.08.2022. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text (дата звернення: 23.06.2023).

ЦИФРОВІ ПРАКТИКИ МЕДІАФАНДОМУ

Гурова І. (Hurova I.) — 2024-10-25

Стаття присвячена дослідженню цифрових практик медіафандому. Показано, що розвиток інформаційних технологій та поява нових медіа кардинально змінили способи культурного виробництва, з середини 90-х років ХХ століття, з повсюдним поширенням Інтернет-технологій, змінився звичайний колообіг інформації та різних форм вияву культури. Кожна спільнота однодумців має тепер можливість формувати власний універсум, представники різних культурних груп отримали шанс спілкуватися з приводу своїх зацікавлень незалежно від свого місцезнаходження. Почали швидко множитися мережеві інтерактивні спільноти, зокрема, фанати певних продуктів масової культури (популярної літератури, телесеріалів, телешоу тощо). У статті визначено, що поняття медіафандом у науковому дискурсі вживається щодо позначення фанатських спільнот цифрової епохи, які обʼєднані своєю прихильністю до певних продуктів масової культури, що діють у цифровому просторі нових медіа, поширюючи певні цифрові практики. Члени медіафандому творять нову культурну продукцію, тематично повʼязану з певним сюжетом популярного продукту масової культури. Досліджено, що медіафандом – це багатогранне і складне явище сучасної культури, одна з характеристик цифрової культури, завдяки якій стирається межа між творцем та споживачем. Зʼясовано, що фандом – це також глобальна платформа для створення і поширення контенту на улюблену тематику, є різновидом культури співучасті, що передбачає залучення людини, яка раніше була лише споживачем культурних та соціальних смислів, до стану виробника. Сформульовано основні ознаки медіафандому: зʼявляється в епоху нових медіа, творчо переосмислює продукти культурних індустрій, презентує простір аматорського виробництва, має колективний характер діяльності, учасники займаються творчістю для власного розвитку і задоволення.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Аналітична записка. Національний інститут стратегічних досліджень. Серія «Гуманітарний розвиток». URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/pitannya-rozvitkucifrovoi-kulturi-ukrainskogo-sociumu (дата звернення: 18.09.2023).
2. Castells M. The Rise of the Network Society. Second edition With a new preface. Singapore, 2010. URL: https://urb.bme.hu/wpcontent/uploads/2014/05/manuel_castells_the_rise_of_the_network_societybookfi-org.compressed.pdf (дата звернення: 20.09.2023).
3. Jenkins H., Ito M., danah boyd. Participatory Culture in a Networked Era:
A Conversation on Youth, Learning, Commerce, and Politics. Cambridge, UK: Polity, 2015. 220 p.
4. Jenkins H. Textual Poachers. Televisions Fans and Participatory Culture. London-NewYork: Routledge, 1992.
5. Jenkins H. Convergence culture: where old and new media collide. NewYork University Press, 2006.
6. Jenkins H. Fans, Bloggers, and Gamers: Exploring Participatory Culture. N.-Y. : New York University Press, 2006.
7. Hills M. From Fan Culture /Community to the Fan World: Possible Path way sand Ways of Having Done Fandom. PalabraClave, 2017. 20 (4). Р. 856–883.
8. Гурова І.В. Культури співучасті у нових медіа як феномен сучасного культуро творення. Культурологічний альманах, 2023. № 1. С. 167–173. URL: https://doi.org/10.31392/cult.alm.2023.1.22 (дата звернення: 20.09.2023).
9. Кастельс М. Інтернет-ґалактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства. Київ, 2007. 304 с.
10. Шевчук Ю.А. Віртуальна реальність у контексті формування сучасних культурних практик. Філософія і політологія в контексті сучасної культури, 2016 Вип. 6. С. 33–41. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/filipol_2016_6_7 (дата звернення: 20.09.2023).

ЕКЗІСТЕНЦІАЛЬНІ РЕФЛЕКСІЇ ПЕРСПЕКТИВ БЕЗСМЕРТЯ У ГУМАНІТАРНІЙ ТРАДИЦІЇ

Добродум О. (Dobrodum O.) — 2024-10-25

Наукова проблема смерті й безсмертя традиційно знаходиться в центрі уваги дослідників і є нескінченно важливою, яка знову і знову актуалізується в працях футурологів. Трансгуманізм іноді навіть називають «релігією XXI століття» – у хід ідуть біохакінг, генетичні експерименти і навіть цифрове безсмертя. Мета статті полягає у дослідженні філософського аспекту досягнення безсмертя. Серед методів дослідження: проблемно-хронологічний і міждисціплінарногосинтезу, контент-аналіз та метод включеного спостереження, історико-компаративний і віртуальної антропології. Згідно з сучасними уявленнями, людина є такою, якою вона є, і за допомогою сучасних біомедичних, інфокомунікаційних та інших технологій може продовжити своє існування фактично до нескінченності. Трансплантація та клонування, біоінженерія і кіборгізація, протезування та перенесення на електронні засоби функцій головного мозку відкривають перспективи практичного безсмертя.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Beglin D. Should I choose to never die? Williams, boredom, and the significance of mortality. Philosophical Studies, 2017. № 174 (8). Р. 2009–2028.
2. Benatar D. The human predicament: A candid guide to lifeʼs biggest questions. New York: Oxford University Press, 2017.
3. Holdier A.G. The agony of the infinite: heaven as phenomenological hell. In Simon Cushing (ed.). Heaven and philosophy. Lanham, MD : Lexington Press, 2017. Р. 119–136.
4. Dobrodum O., Kyvliuk O. Transhumanism and Posthumanism : Reflection of the Human Civilization Future. Philosophy and Cosmology, 2021. Vol. 26. P. 77–89.
5. Мартинюк Е. Актуалізація есхатології (гносеологічний аспект). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Історія. Філософія. Політологія, 2011. Вип. 2. С. 64–70.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО (ДЕРЖАВНОГО) УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Єжеєв М. (Yezheyev M.) — 2024-10-25

На тлі екзистенціальних викликів своєму існуванню як держави Україна в умовах воєнного стану продовжує забезпечувати національну безпеку, цивільний та соціальний захист населення, функціонування освіти, економіки, промисловості, транспорту та інфраструктури, виконувати аварійно-рятувальні, будівельні та ремонтно-відновлювальні роботи, долати різні кризові явища. Уже минуло більше року, як українське суспільство та система публічного (державного) управління функціонують у режимі воєнного стану. У надскладних умовах воєнного стану Україна змушена не лише захищати свою незалежність та територіальну цілісність, а й займатися підтримкою економіки, соціальної сфери, відновленням інфраструктури, аварійно-рятувальними та будівельними роботами, долати безліч інших кризових явищ у різних сферах суспільного життя та публічного (державного) управління.
Необхідність вирішення за таких екстремальних умов комплексу нагальних проблем у різних сферах публічного (державного) управління та суспільної життєдіяльності неминуче повʼязана з підвищенням вимог до рівня професійної компетентності керівних та інших кадрів не лише органів військового управління, а, в тому числі, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій з питань галузевого та міжгалузевого публічного (державного) управління в умовах воєнного стану.
Стаття присвячена аналізу особливостей функціонування системи публічного (державного) управління в умовах воєнного стану. Проаналізовано роботи відомих фахівців з державного управління, стратегічного планування, геополітики та національної безпеки.
Розглянуто законодавчу основу введення воєнного стану, а також особливості побудови та функціонування системи публічного (державного) управління у воєнний час. Проаналізовано побудову системи публічного (державного) управління у воєнний час. Наведено схему організації системи публічного (державного) управління у режимі воєнного стану, та варіанту, а також систему керівництва Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями держави на стратегічному рівні.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Указ Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24 лютого 2022 року. URL: https://www.president.gov.ua/documents/642022-41397 (дата звернення: 22.06.2023).
2. Конституція України від 28 червня 1996 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141).
3. Закон України Про правовий режим воєнного стану від 12 трав. 2015 р. № 389-VIII. Офіц. вісн. України. 2015. № 46. Ст. 1449.
4. Закон України Про правовий режим надзвичайного стану від 16 берез. 2000 р. № 1550-III. Офіц. вісн. України. 2000. № 15. Ст. 588.
5. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики: монографія. Київ: Вид-во УАДУ, 2000. 320 с.
6. Бодрук О.С., Єжеєв М.Ф. Проблемні питання імплементації нової моделі сектору безпеки для України. Стратегічна панорама, 2009. № 1. С. 132–138.
7. Богданович В.Ю., Єжеєв М.Ф., Свида І.Ю. Основи державного управління забезпеченням обороноздатності України : теорія і практика : монографія. Львів : ЛІСВ, 2008. 300 с.
8. Публічне управління у сфері національної безпеки : підручник / Г.П. Ситник, М. Г. Орел ; за ред. Г. П. Ситника. К. : ВПЦ «Київський університет», 2022. 464 с.
9. Публічне управління та адміністрування у сфері національної безпеки: (системні, політичні та економічні аспекти): словник-довідник за заг.ред. Д.В. Неліпи, Є.О. Романенка, Г.П. Ситника. Київ: Видавець Кравченко Я.О., 2020, 380 с.
10. Сектор безпеки і оборони України: стратегічне керівництво та військове управління. Монографія / Саганюк Ф.В., Фролов В.С., Павленко В.І. та ін. за ред. д.військ.н., проф. І.С. Руснака. К. : ЦЗ МО та ГШ ЗС України, 2018. 230 с.
11. Семенченко А.І. Стратегічне планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки : монограф. Київ : Вид-во НАДУ, 2008. 428 с.
12. Шляхи удосконалення системи державного управління забезпеченням національної безпеки України : монографія / Г.П. Ситник, В.І. Абрамов, О.Г. Бортникова та ін.; Київ : МАЙС-ТЕР КНИГ, 2012. 536 с.
13. Офіційний сайт Національного агентства з питань державної служби. Урядом підтримано постанову «Про реалізацію експериментального проєкту щодо створення резерву працівників державних органів для роботи на деокупованих територіях України». URL: https://nads.gov.ua/news/uriadom-pidtrymanopostanovu-pro-realizatsiiu-eksperymentalnoho-proiektu-shchodostvorennia-rezervu-pratsivnykiv-derzhavnykh-orhaniv-dlia-roboty-nadeokupovanykh-terytoriiakh-ukrainy (дата звернення: 22.06.2023).

ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ВИКОНАВЦІВ ІЗ ЗБИРАННЯ ТА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ

Ігнатенко О. (Ignatenko O.) — 2024-10-25

Представлена стаття виконана у звʼязку з прийняттям Закону України «Про управління відходами» і направлена на актуальну тематику щодо формування механізму визначення субʼєктів господарювання із здійснення діяльності із збиранням та перевезенням побутових відходів у структурі послуг з управління побутовими відходами в територіальних громадах. Метою наукового пошуку є встановлення алгоритму визначення виконавців із збирання та перевезення побутових відходів. У статті запропоновано підходи до проведення конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів. Запропоновано не встановлювати обмежень щодо кількості учасників конкурсу визначення виконавців із збирання та перевезення побутових відходів.
Конкурсні пропозиції учасників розглядаються конкурсною комісією, яку створює організатор, яким може бути виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (субʼєкти співробітництва відповідних органів місцевого самоврядування у формах, передбачених Законом України «Про співробітництво територіальних громад») або місцева державна адміністрація у разі делегування їй повноважень відповідними радами у порядку, встановленому законом. Основною формою комісії є проведення відкритих та публічних засідань на яких визначають переможця/переможців конкурсного відбору із складанням протоколу. Алгоритм проведення конкурсу розпочинається зі створення конкурсної комісії з пропозицією долучення до її роботи. Наступним етапом запропоновано підготовку відповідної документації, що має містити інформацію про: дані організатора, особу відповідальну за комунікацію з учасниками конкурсу, місце проведення конкурсу, час, дату засідань, вимоги до учасників та їх пропозицій, прогнозні тарифи, проекти договорів, детальний опис номерів та назв обʼєктів конкурсу, розʼяснень щодо всіх нюансів конкурсу. Учасники, що подали свої конкурсні пропозиції підлягають реєстрації в журналі обліку та подальше запрошення до участі на засіданні конкурсної комісії. Пропонується, що конкурсна комісія на засіданні обирає переможця/переможців конкурсу, що мають найменші запропоновані розрахункові тарифи на збирання та перевезення побутових відходів та володіють більшою кількістю переваг, порівняно з конкурентами. За результатами засідання конкурсної комісії пропонується організатору складати та затверджувати відповідний протокол з подальшим укладенням договору.
Запропоновано основні та додаткові кваліфікаційні вимоги до критеріїв відповідності конкурсних пропозицій кваліфікаційним вимогам.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Про управління відходами : Закон України від 20.06.2022 № 2320-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2320-20#Text (дата звернення: 27.06.2023).
2. Питання надання послуг з вивезення побутових відходів : постанова Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України №1173 від 16.11.2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1173-2011-%D0%BF#Text (дата звернення: 27.06.2023).
3. Про житлово-комунальні послуги : Закон України від 09.11.2017 №2189-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19#Text (дата звернення: 27.06.2023).
4. Про затвердження правил надання послуг з поводження з відходам : постанова Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України №1070 від 10.12.2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1070-2008-%D0%BF#Text (дата звернення: 27.06.2023).
5. Міщенко В.С., Маковецька Ю.М., Омельяненко Т.Л. Інституціональний розвиток сфери поводження з відходами в Україні : на шляху європейської інтеграції. Київ : ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», 2013. 192 с.
6. Міщенко В.С., Виговська Г.П., Маковецька Ю.М., Омельяненко Т.Л. Удосконалення системи управління відходами в Україні в контексті європейського досвіду. Київ : Лазурит-Поліграф, 2012. 120 с.
7. Послуги поводження з побутовими відходами в громадах / О.П. Ігнатенко, Л.М. Ткачук. Практичний посібник. К. : ПМГ ГЕФ, 2019. 48 с.
8. Thanos Ioannou et al. The «A2UFood Training Kit»: Participatory Workshops to Minimize Food Loss and Waste. Sustainability, 2022. 14 (4). 2446 р.
9. Traven L., Kegalj I., Šebelja I. Management of municipal solid waste in Croatia : Analysis of current practices with performance benchmarking against other European Union member states. Waste Management & Research : The Journal for a Sustainable Circular Economy, 2018. Volume 36. Іssue 8. Р. 663–669.

СУСПІЛЬНО-ВЛАДНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ НАПРЯМОК ФОРМУВАННЯ ДІЄВОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ

Козаков В. (Kozakov V.) — 2024-10-25

Україна нині перебуває в стані радикальних змін. Війна з росією прискорила необхідність змін як на рівні суспільної свідомості, так і в реформуванні інститутів публічного управління. І дуже важливо, щоб ці два рухи доповнювали, а не йшли всупереч один одному. Формування комунікативної взаємодії основних інститутів суспільної організації, а саме, органів влади та інститутів громадянського суспільства є важливою передумовою демократизації суспільного життя та системи публічного управління.
Визначено та обґрунтовано напрями посилення суспільно- владного впливу на демократизацію системи публічного управління України. Перебіг суспільно-політичного життя доводить необхідність не лише кооптації окремих активістів до органів влади, а розроблення механізмів регулярної суспільно-владної комунікації, та зрештою – впровадження принципів реального, наповненого практичним змістом народовладдя.
Основою розвитку функціональної суспільно-владної взаємодії насамперед мають бути засади самоорганізації, саморегуляції, пропорціональності, взаємоінтеграції. Впливовим аспектом виявляється саме пропорційне співвідношення у контексті централізації та децентралізації владних повноважень між державними і громадянськими організаціями, центром та регіонами.
Так, у підсумку, має утворюватися певна саморегуляційна система як результат консенсусної інтеграції взаємодії державної і громадянської площини. Основою такої саморегуляційної системи є зворотній звʼязок між державними та громадянськими елементами, тим самим забезпечуючи здатність до сталого розвитку соціуму загалом.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Зінчук М.І. Генезис наукового розуміння поняття публічного адміністрування в світі та Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 19. С. 119.
2. Карлова В. Перспективи впровадження відкритого урядування в Україні. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління. 2018. № 2. С. 78–79.
3. Кресіна І. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і української революції 2004 року. Політичний менеджмент: український науковий журнал. 2005. № 6 (15). С. 3–6.
4. Парубчак І. Роль засобів масової інформації у взаємодії органів публічної влади із суспільством на засадах відкритості і прозорості. URL: https://nuczu.edu.ua/sciencearchive/PublicAdministration/vol7(17)/31.pdf (дата звернення: 01.07.2023).
5. Питання сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні: Указ Президента України від 25.01. 2012 р., № 32/2012. Офіційний вісник України. 2012. № 9. Ст. 317.
6. Повідомлення Європейської Комісії «Щодо розвитку культури консультацій та діалогу». Брюссель. 2012. URL: http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/uploads//attach-2683-1196240486.pdf (дата звернення: 01.07.2023).
7. Халецький А.В. Зарубіжний досвід сприяння розвитку громадянського суспільства. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2012. № 11. С. 23.
8. The Commission and Non-Governmental Organizations: Building a Stronger Partnership The European Commission. URL: http:ec.europa.eu/transparency/civil_society/ngo/intro_en.htm (дата звернення: 01.07.2023).
9. Ситник П.К. Громадянське суспільство і держава: особливості їх взаємодії. Національна безпека України. 2004. № 1/2. С. 50–53.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Краснобока Т. (Krasnoboka T.) — 2024-10-25

Проаналізовано трансформаційні зміни, які відбуваються в державному управлінні освітою, показано як вони впливають на державну політику в галузі управління освітою. Показано, як це сприяє переходу до державно-громадського характеру керування освітою й автономності закладів освіти та як це сприяє розвитку організаційно-правових форм установ освіти. Таким чином, це зумовлює необхідність у вирішенні таких питань, як адміністративно-правове врегулювання освітніх відносин, створення та розробка на базі новітньої освітньої моделі в українському суспільстві стратегії освітньої політики, яка є базовою частиною державної соціальної політики. Зрозуміло, що формування та відтворення людських ресурсів неможливе без освіти. Саме тому політика в галузі освіти має бути виваженою та обґрунтованою, інакше – безлад у цій сфері становитиме загрозу безпеці держави, суспільству, особистості, адже зниження освітнього рівня населення веде до зниження якості людських ресурсів та інтелектуального потенціалу суспільства загалом. Ключова ідея статті полягає в тому, що майбутнє процвітаючої держави України у великій мірі залежить від розвитку національної освіти.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Андрущенко В. Педагогічна Конституція Європи як соціальна потреба, можливість і реальність європейського простору освіти. Україна Дипломатична, 2012. № 13. С. 679–680.
2. Верховна Рада України. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. №615/98. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/615/98#Text (дата звернення: 05.10. 2023).
3. Даниленко Л.І., Поліщук І.В. Перспективи та виклики євроінтеграційних процесів для України: навч.-метод. матеріали, К. : НАДУ, 2013. 132 с.
4. Красняков Є.В. Освітня політика як інструмент впливу держави на систему освіти, Шлях освіти. 2006. № 4. С. 11–13.
5. Міністерство розвитку економіки та сільського господарства України. Стратегічна Програма допомоги ЄС на період 2018–2020 рр. URL : https://www.me.gov.ua/Documents/Download?id=0395421d-2a15-48b2-b0b1-bee13c882637 (дата звернення: 04.10.2023).
6. Помінова І. Інституційна трансформація вищої освіти як траєкторія ефективної інтеграції в сучасну світову економіку. БізнесІнформ, 2015. №1. URL : https://www.businessinform.net/export_pdf/businessinform-2015-1_0-pages-34_39.pdf (дата звернення: 05.10.2023).
7. Філіпова В.Д. Законодавство як чинник державної політики в галузі освіти України: нормативно-правовий аспект. Державне управління: інвестиції: практика та досвід, 2013. № 10. С. 155–158.
8. Фірстов С., Левіна Д., Патрах Т., Чернишов Л. Рамкові програми Євросоюзу в контексті створення єдиного наукового простору. Вісник НАН України, 2004. № 5. С. 35–44.
9. Черненко О. Особливості менеджменту та маркетингу вищої освіти в контексті європейської інтеграції. Le tendenze e modelli di sviluppo della ricerсhe scientifici, 2020. T. 1. С. 33–35.

ВПЛИВ СОЦІЄТАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НА КОНСТРУЮВАННЯ УСПІХУ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

Новаченко Т. (Novachenko T.) — 2024-10-25

Дана стаття присвячена обґрунтуванню впливу соцієтальної ідентичності на конструювання успіху сучасного керівника в публічному управлінні. Підґрунтям для дослідження окресленої тематики, постав теоретико-методологічний і практичний доробок зарубіжних та сучасних українських учених. Доведено, що успіх – це феномен, що обумовлюється безперервною наполегливою працею керівника, шляхом досягнення ним високого рівня професійної компетентності, застосування рефлексії та самоуправління, результат якої винагороджується соціально-психологічною професійною самореалізацією. Соціальна складова вказує на взаємозвʼязок із соціальними системами, а психологічна – спрямовує до свідомого та несвідомого, а саме: колективного несвідомого – пари протилежностей, що доповнюючи одна одну, створюють умови для творення та розвитку цілісної особистості керівника. Одним із шляхів окресленого процесу ми визначаємо набуття сучасним керівником соцієтальної (загальносистемної) ідентичності. Відповідно, представлено характеристики психосоціальним властивостям, інтровертність, прагматичність, раціональність, сенсорність, інтернальність, інтенціональність, що є визначальними для теперішньої епохи суспільного розвитку – постмодерну і відповідають модусу соцієтальної ідентичності. Представлено динаміку соцієтальних змін в Україні у 2023 році, дослідження яких проведено Українським інститутом соціологічних досліджень та Української школою архетипіки. Так, із шести охаратеризованих вище властивостей, що притаманні соцієтальній ідентичності, прогресуючий поступ спостерігається щодо раціональності та сенсорності. Визначено, що вимогу щодо швидкої зміни людських якостей спричинила війна, що актуалізувало феномен соціальної ідентичності для керівника в публічному управлінні, який гнучким, адаптивним до сучасних реалій, створює атмосферу довіри та умови для навчання, розвитку культури, партнерства та співробітництва.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Афонін Е.А. Людська ідентичність та особливості її впливу на політику й державне управління. Київ : НАДУ, 2010. С. 265–289.
2. Афонін Е., Мартинов А. Українське диво : від депресії до соціального оптимізму. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2019. 264 с.
3. Бех І.Д. Від волі до особистості. Київ : Україна Віта, 1995. 202 с.
4. Динаміка соцієтальних змін в Україні 2002–2023. URL: https://youtu.be/MI4YqniM0BU (дата звернення 27.06.2023).
5. Макіавеллі Н. Державець. URL: https://knigogo.com.ua/chitationline/derzhavets/ (дата звернення 28.06.2023).
6. Маслоу А. Мотивація та особистість. URL: http://loveread.ec/read_book.php?id=49550&p=1 (дата звернення 25.06.2023).
7. Новаченко Т.В., Афонін Е.А. Авторитет керівника в публічному управлінні: навч. посіб. Київ : НАДУ, 2019. 168 с.
8. Щедровицький Г. Рефлексія. Психологія і суспільство. 2015. № 1. С. 37–45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psis_2015_1_6 (дата звернення: 15.06.2023).

ДО ПРОБЛЕМИ ЗМІСТОВОГО НАПОВНЕННЯ ПРОСТОРУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Пашко Л. (Pashko L.) — 2024-10-25

Проаналізовано змістове наповнення простору публічного управління та обґрунтовано необхідність виділення у ньому двох взаємоповʼязаних систем: адміністративної та антропологічної. Наведено характеристики цих систем. Наголошено на ролі адміністративної системи у забезпеченні адекватних умов для функціонування антропологічної системи в цілому та державного службовця як людини адміністративної зокрема. Визначено україноцентризм як основу державницького мислення людини адміністративної. Зазначено, що усвідомлення значимості та вагомості антропологічної системи безпосередньо має повʼязуватися з професійною компетентністю у просторі публічного управління. Визначено низку першочергових завдань, вирішення яких постає пріоритетним для простору публічного управління.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. К. : НАДУ, 2010. 820 с.
2. Пашко Л.А. Державно-управлінська антропологія: сутність, виміри, виклики. International security studios: managerial, economic, technical, legal, environmental, informative and psychological aspects. International collective monograph. Georgian Aviation University. Tbilisi, Georgia 2023. P. 923-944.
3. Печеранський І.П. Роль прогресивного консерватизму у формуванні державницького мислення в Україні на сучасному етапі. Політикус, 2016. № 3. С. 134–137.

УНІВЕРСИТЕТИ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МІСТА

Шкуров Є. (Shkurov Ye.) — 2024-10-25

Стаття розглядає зростаючу роль університетів у розвитку міст. Указано на потенціал та роль університетів як активних учасників соціальних процесів в контексті сталого розвитку міст, а не лише як освітніх і наукових центрів. Акцентовано увагу на потенціал партнерства між університетами, місцевою владою та бізнесом. Підкреслено важливість координації на різних рівнях управління, оскільки університети виступають як одні із ключових учасників у вирішенні міських проблем і можуть бути активними соціальними агентами на локальному та глобальному рівнях. Університети стають активними учасниками у вирішенні міських проблем і формуванні «розумних» міст.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Арешонков В. Ю. Цифровізація вищої освіти: виклики та відповіді. Вісник НАПН України, 2020. № 2 (2). С. 1–6.
2. Бабаєв В.М., Стадник Г.В., Момот Т.В. Цифрова трансформація в сфері вищої освіти в умовах глобалізації. Комунальне господарство міст. Економічні науки, 2019. № 2. С. 2–9.
3. Гужва В.М. Цифрова трансформація університетів. Східна Європа: економіка, бізнес та управління, 2019. № 21. С. 597–604.
4. Денисенко М.П., Бреус М.П. Вища освіта в Україні: проблеми та перспективи. Вчені записки університету «КРОК». Серія : Економіка, 2013. Вип. 33. С. 17–24.
5. Дубасенюк О.А. Розвиток вищої освіти: тенденції та перспективи. Людиноцентризм як основа гуманітарної політики України: освіта, політика, економіка, культура : матеріали Всеукр. конф. Київ, 2011. С. 135–142.
6. Кастельс М. Інтернет-ґалактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства. Київ, 2007. 304 с.
7. Парпан У. Парадигма вищої освіти в умовах інтеграційних викликів. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія : Юридичні науки, 2018. № 889. С. 30–36.
8. Провотар Н.І., Щурик Х.М. Вплив університетів на розвиток малих і середніх міст. Професор Юрій Полянський: від плакорів Поділля до засніжених Анд: матеріали Всеукр. онлайн-семінару, приуроченого 130-річчю з дня народження географа, геолога, археолога Полянського Юрія Івановича. Тернопіль : Вектор, 2022. С. 98–101.
9. Ховрак І.В. Забезпечення збалансованого регіонального розвитку на засадах соціальної відповідальності закладів вищої освіти. Кременчук. 2020. 719 с.
10. Ховрак І. Вплив університетів на збалансований розвиток регіонів: український контекст. Ідеологія та політика, 2019. № 2 (13). С. 47–66.
11. Шкуров Є., Єнін М., Коломієць Т., Лаундра К. Глобалізаційні процеси в сучасному місті. Вісник НТУУ «КПІ» : Політологія. Соціологія. Право, 2021. № 3 (51). С. 19–30.
12. Шкуров Є. Рекламне знання у професійній підготовці психолога. Актуальні проблеми фахової підготовки здобувачів спеціальності 053 Психологія: збірник матеріалів Міжуніверсит. наук.-практ. семінару. Київ, 2022 С. 6–10.
13. Castells M. The Rise of the Network Society. Second edition With a new preface. Singapore, 2010. URL: https://urb.bme.hu/wpcontent/uploads/2014/05/manuel_castells_the_rise_of_the_network_societybookfi-org.compressed.pdf (дата звернення: 18.10.2023).
14. Khan S. The one world schoolhouse : education reimagined. New York. 2012. 250 р. URL: http://networkingworlds.weebly.com/uploads/1/5/1/5/15155460/the-one-worldschoolhouse-salman-khan.pdf (дата звернення: 18.10.2023).
15. Perevozova I., Fayvishenko D., Melnykovych O., Nemish Yu., & Shkurov Ye. Formation of a brand of sustainable industrial development in the postwar period. Naukovyi Visnyk Natsionalnoho Hirnychoho Universytetu, 2022. Vol. 3. Р. 179–184.
16. Siemens G. Connectivism: A Learning Theory for the Digital Age. International Journal of Instructional Technology and Distance Learning, 2005. Vol. 2. URL : https://jotamac.typepad.com/jotamacs_weblog/files/connectivism.pdf (дата звернення: 18.10.2023).
17. Universities without walls: A vision for 2030, 2021. URL : https://eua.eu/downloads/publications/universities%20without%20walls%20%20a%20vision%20for%202030.pdf (дата звернення: 18.10.2023).

ПОДАТКИ І ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: ДОСВІД ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Ярошовець Т. (Yaroshovets T.) — 2024-10-25

У статті проаналізовано досвід формування податкової політики давніх Афін у звʼязку з розвитком публічного управління античної доби. Підкреслено важливість вивчення зазначеної наукової проблеми в умовах реалізації стратегічного курсу України на вступ до Європейського Союзу. Заявлено, що метою статті є виявлення проблем, повʼязаних з досвідом податкової політики в Давній Греції у звʼязку зі стратегією публічного управління давніх Афін. Було зазначено, що економічні відносини та податкова політика давніх греків виявилися тісно повʼязані зі специфікою суспільного життя громадянина античної Еллади. Уявлення про свободу, рабство і поліс вирішально вплинуло на концепцію податкової системи, втілену в Афінах у V–IV ст. до н. е.
Було підкреслено, що в межах давньої Аттики в окремі історичні періоди застосовувалися різні моделі податкових систем. У часи тиранії Пейсістрата і його наступників практикувався прямий 10% податок, непопулярний серед громадян. Пізніше, в епоху демократії, виникла складна податкова система, яка поєднувала прямий податокна чужоземців (метойкіон) та надзвичайний податок на війну (ейсфора). Водночас особливе значення мала суспільна повинність (літургія), яка стала своєрідною альтернативою прямого оподаткування заможних афінян і передбачала добровільне фінансування соціально значущих проектів. Зазначалося, що ефективність ейсфори та літургії пояснювалася, передусім, високим рівнем громадянської свідомості давніх афінян, які демонстрували готовність служити інтересам свого полісу.
У статті зазначено, що, крім прямих і цільових податків у давніх Афінах існувала система непрямих стягнень, які надходили від комерційної діяльності, логістичних послуг, використання обʼєктів нерухомості, тощо. Важливим винаходом афінян була податкова модель, яка не передбачала утримання бюрократичного апарату. Цього вдалося досягти шляхом укладання контрактів про збір податків з приватними підрядниками на аукціонах. Було зроблено висновок, що успішна податкова модель могла бути реалізована завдяки відмінній самоорганізації афінських громадян, високій громадянській свідомості та принципам публічного управління в податковій політиці.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Арістотель. Політика. Київ : Основи, 2005. 239 с.
2. Білецький О. Антична література : Хрестоматія. К. : Радянська школа, 1968. 612 с.
3. Геродот. Історії в девʼяти книгах. Київ : Наукова книга, 1993. 576 с.
4. Дейвіс Н. Європа. Історія. Київ : Основи, 2001. 1463 с.
5. Зєніна-Біліченко А. Конспект лекцій з дисципліни «Публічне адміністрування» для здобувачів вищої освіти другого (магістерського) рівня спеціальності 073 «Менеджмент» денної та заочної форм навчання. Камʼянське : ДДТУ, 2017. 127 с.
6. Ставнюк В. Становлення афінського полісу. Київ : Аквін-Плюс, 2005. 216 с.
7. Ярошенко Ф. Історія податків та оподаткування в Україні : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Київ: Персонал, 2012. 416 с.
8. Charles A. For Good and Evil. The Impact of Taxes on the Course of Civilization. New York: Madison books, 2001. 541 p.
9. Coulet С. Communiquer en Greet. Paris: La Societe dʼEdition Les Belles Lett res 95 Boulevard Raspa il, 75006, 1996. 255 р.
10. Maier Ch. Wie die Athener ihr Gemeinwesen finanzierten. Die Anfänge der Steuerpolitik in der griechischen Antike. Mit dem Zechnten fing as en. München: Beck, 1992. P. 25–37.
11. Myskin Y. Genesis of Tax Administration. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми економіки та управління». 2014. № 779/1. С. 200–206.