Публічно-управлінські та цифрові практики

Титул

2025-05-08T19:13:06+00:00

Титул

Зміст

2025-05-08T19:12:41+00:00

Зміст

РЕГУЛЯТОРНИЙ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІЇ У СЕКТОРІ ВОДОВІДВЕДЕННЯ

2025-05-08T19:12:35+00:00

У статті проаналізовано стан реалізації інноваційної політики у
сфері водовідведення, проблеми та причини впровадження новітніх технологій у
державне регулювання у сфері водовідведення. Наведено загальну структуру
етапів впровадження інноваційних методів управління стічними водами.
Досліджено методи державного регулювання водовідведення та розглянуто
останні інновації державного регулювання водовідведення. Визначено проблеми,
що впливають на стан інновацій у сфері водовідведення. Проаналізовано
європейський досвід впровадження та регулювання державних інновацій у
водопостачанні та водовідведенні з використанням даних Міжнародної водної
асоціації та Європейської інноваційної водної платформи, пріоритетні напрями
інновацій у водопостачанні та водовідведенні та перешкоди розвитку інновацій у
цій сфері. Зазначено, що інноваційна політика має стати одним із принципів
державного регулювання у сфері водопостачання та водовідведення, визначаючи
такі чіткі елементи, як: безпечне водопостачання, професійне навчання,
управління якістю послуг, управління ризиками.

Список використаних джерел
1. Закон України «Про водовідведення та очищення стічних вод». Документ
2887-IX, поточна редакція. Прийняття від 12.01.2023. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2887-20#Text.
2. Гаман М.В. Державне управління інноваційною діяльністю в Україні :
дис. ... д- ра наук з держ. управління : 25.00.02 ; Національна академія держ.
управління при Президентові України. Київ, 2005.
3. Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення : Закон від
10.01.2012 р. № 2918-ІІІ. База даних «Законодавство України». ВР України.
URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/291814.
4. Про затвердження Правил технічної експлуатації систем водопостачання та
водовідведення населених пунктів України : Наказ Держжитлокомунгоспу
від 05.07.1995 р. № 30. База даних: «Законодавство України». URL: https://
zakon.rada.gov.ua/laws/show/z023195.
5. Пересада К.О. Інноваційна діяльність як засіб реформування житловокомунального господарства України. 2007. URL:
http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/34078/1/45_205-211.pdf.
6. Інноваційні методи управління стічними водами.URL: https://ecologua.com/news/specvypusk-pro-promyslovu-tehnologichnu-vodu-ta-rishennyadlya-ochyshchennya-stichnyh-vod.
7. Кирилова І.І. Новітні технології в державному регулюванні сфери
водопостачання та водовідведення. URL:http:www.pdujournal.kpu.zp.ua/archive/1_2019/tom_2/13.pdf.
8. Інновації в Україні: Європейський досвід та рекомендації для України.
Проект ЄС «Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в
Україні». Київ : Фенікс, 2011. Том 3. 76 с. URL: https://
kneu.edu.ua/userfiles/our_partners/ gudrun/3_UA.pdf.
9. Innovation in the European water sector, 2015. Science for Environment Policy.
URL: http://ec.europa.eu/environmentintegration/research/newsalert/pdf/innovat
ion_european_water_sector_FB10_ en.pdf.
10. Uta Wehn, Carlos Montalvo. The Dynamics of Water Innovation. URL: https://
www.journals.elsevier.com/journal-ofcleaner-production/call-forpapers/thedynamics-of-water-innovation
11. EIP Water (European Innovation Partnership on Water) (2014). Barriersand
bottlenecks for Innovation in the Water Sector, 1st Stage: Identification of
nontechnological barriers and definition of priority and intervention measures,
Final Report, including comments from theSteering Group, European
Commission, DG Environment. URL: https:// www.eipwater.eu/sites/default/files/DiagnosisBarriersBottlenecks-Final_0.pdf.

ІМІДЖМЕЙКІНГ УКРАЇНИ ЗА УМОВ КІБЕРНЕТИЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ПУБЛІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ

2025-05-08T19:12:42+00:00

Метою дослідження є визначити нагальні завдання, перспективні шляхи та
методи їх розвʼязання в контексті іміджмейкінгу України за умов кібернетизації
міжнародних публічних комунікацій з урахуванням сучасного соціальнополітичного становища України, зумовленого її протидією тотальній російській
агресії, відлік якої розпочався 24 лютого 2022 р. Ураховуючи світовий досвід і
виклики цифрової ери в сегменті публічних комунікацій, автори акцентують на
масовоінформаційних впливах та суперечливих процесах інтелектуалізації й
водночас примітивізації (символічно-образному, невербальному, поданні
інформації) у соціальних кіберкомунікаціях. Визначено, що нагальним завданням
вітчизняного іміджмейкінгу є формування цифрового образу України. Це, на думку
науковців, вимагає широкого застосування методу візуальних наративів та
інструментарію публічно-комунікаційного сегменту кібердипломатії.
Ефективним засобом цього дослідники вважають мультимедійні комунікаційні
платформи як майданчики взаємодії із зарубіжною громадськістю, надзвичайна
актуальність чого зумовлена необхідністю зміцнення відносин України із
союзниками та залучення на її бік країн, які ще не визначились у підтримці
Української держави в її відсічі російському окупанту.

Список використаних джерел
1. Буряченко О. Російсько-українська війна як переломний момент світового
порядку: криза ефективності світової системи безпеки. Вісник Львівського
університету. Серія філос.-політолог. студії. 2023. Вип. 48. С. 202–213.
DOI https://doi.org/10.30970/PPS.2023.48.25.
2. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. 2-ге вид., доп. Київ: КНУ імені Тараса
Шевченка, 1999. 308 c.
3. Терещук В.І. Електронний паблік рілейшнз як засіб формування
зовнішньополітичного іміджу держави: автореф. дис. … канд. пол. н.:
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального
розвитку / Рівненс. ін-т словʼянознавс. Київс. славіст. ун-ту. Рівне, 2007.
22 с.
4. Чувакова О. Імідж України в сучасному світі: виклики та перспективи.
Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. 2011. Вип. 1.
С. 262–270.
5. Кулеба О.В. Основні засади стратегічного управління іміджем України.
Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. № 7. URL:
http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=748 (дата звернення: 30.11.2024).
6. Чечель О.Ю. Формування іміджу держави на міжнародній арені. Інвестиції:
практика та досвід. 2016. № 10. С. 82–85.
7. Щурко О.М. Функціональні аспекти образу держави на сучасному етапі.
S.P.A.C.E. 2017. № 4. С. 22–25.
8. Осмоловська А.О. Чинники формування образу країни на міжнародній
арені. Політичне життя. 2018. Вип. 2. С. 80–85. DOI 10.31558/2519-
2949.2018.2.13.
9. Публічна комунікація / за заг. ред. В.І. Шарого. Черкаси: Чабаненко Ю.А.,
2020. 330 с.
10. Губерський Л.В. Імідж України міжнародний. Українська дипломатична
енциклопедія: в 2-х т. Київ: Знання України, 2004. Т. 1. URL: https://irbisnbuv.gov.ua/cgibin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1
&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=
0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000816 (дата звернення:
30.11.2024).
11. Качинська Н. Міжнародний імідж України в контексті забезпечення захисту
національних інтересів. Сучасна українська політика. Політики і
політологи про неї. 2010. Вип. 20. С. 298–309.
12. Качинська Н.О. Публічна дипломатія як тактика формування привабливого
іміджу держави на міжнародній арені. Вісник Маріупольського державного
університету. Серія: Історія. Політологія. 2011. № 2. С. 89–95.
13. Ялова О. Імідж України у світі. Сучасний стан, перспективи та виклики.
Україна дипломатична. 2019. Вип. 20. С. 698–703.
14. Савон К.В. Міжнародний імідж України: сучасний стан та перспективи
розвитку. Актуальні проблеми політики. 2019. Вип. 64. С. 180–193. DOI
10.32837/app.v0i64.196.
15. Поплавський M. Культурні проєкти як інструменти цифрової
дипломатії. Український інформаційний простір, 2020. № 2(6). С. 12–22.
DOI https://doi.org/10.31866/2616-7948.2(6).2020.219752.
16. Єремєєва І.А. Практичні аспекти формування міжнародного іміджу
держави. Регіональні студії. 2021. Вип. 24. С. 123–127. DOI
https://doi.org/10.32782/2663-6170/2021.24.17.
17. Ігнатьєва, Т.В., Віннічук, О.В., Маркітантов, В.Ю. Діджиталізація як фактор
трансформації міжнародного іміджу України. Регіональні студії. 2021. №
26. С. 49–53. DOI https://doi.org/10.32782/2663-6170/2021.26.10.
18. Ємець В. Публічна дипломатія як інструмент формування іміджу України в
умовах повномасштабної війни. Вісник Львівського університету. Серія
філос.-політолог. студії. 2023. № 46. С. 291–296. DOI
https://doi.org/10.30970/PPS.2023.46.36.
19. Verkhovtsevа І.G. The Brand «Ukraine» in the Context of Public Diplomacy.
Proceedings of the XI International Scientific and Practical Conference:
Methodological and Аttitudinal Рrinciples of Сlassical Science. Stockholm,
Sweden, 13–14 March. Stockholm: Mijnbestseller, 2023. P. 11–16.
20. Дячук В.П. Іміджологія. Соціокультурний вимір. Київ: Ліра-К, 2017. 308 с.
21. Anholt S. Beyond the Nation Brand: The Role of Image and Identity in
International Relations. Exchange: The Journal of Public Diplomacy. 2011.
Vol. 2: Iss. 1. Article 1. URL: https://surface.syr.edu/exchange/vol2/iss1/1
(дата звернення: 30.11.2024)
22. Почепцов Г. Фейк:технології спотвореної реальності. Київ: КиєвоМогилянська академія, 2020. 224 с.
23. Дубов Д.В. Кіберпростір як новий вимір геополітичного суперництва:
монографія. Київ: НІСД, 2014. 328 с.
24. Дзьобань О.П. Філософія інформаційних комунікацій: монографія. Харків:
Майдан, 2012. 224 с.
25. Шульга В.П., Петькун С.М. Міжнародні публічні комунікації: виклики
кібернетизації інформаційного простору. Теоретико-прикладні аспекти
розвитку цифрової держави в Україні (м. Київ, 14 листопада 2024 р.). Київ:
ДУІКТ, 2024. С. 278–281.
26. Масуда Й. Гіпотеза про генезис Homo intelligens. Сучасна зарубіжна
соціальна філософія. Хрестоматія. Київ: Либідь, 1996. С. 335–361.
27. Єфіменко І.В. Інформаційний вплив у соціальних мережах. Актуальні
питання у сучасній науці. 2024. № 6(24). С. 231–238. DOI
https://doi.org/10.52058/2786-6300-2024-6(24)-231-238
28. Кошелюк О. Іміджмейкінг та психоаналіз (зауваги до творення іміджу
засобами масової комунікації). Масова комунікація: історія, сьогодення,
перспективи: наук-практ. журнал. Луцьк, 2013. Вип. 3. С. 25-30.
29. Російська пропаганда. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B
E%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%
BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0
%B4%D0%B0 (дата звернення: 30.11.2024).
30. Ващенко Н. Головні наративи сучасної російської пропаганди як
впливогенна проблематика в умовах консцієнтальної війни Росії проти
України. Наукові записки інституту журналістики. 2020. № 1(76). С. 180–
201. DOI https://doi.org/10.17721/2522-1272.2020.76.15.
31. Концепція популяризації України у світі та просування інтересів України у
світовому інформаційному просторі. 2016. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/739-2016-%D1%80#n8 (дата звернення:
30.11.2024).
32. Рена Марутян про інформаційну та смислову війну, ІПСО та російську
опозицію. URL: https://www.youtube.com/watch?v=74lSyCrSkuY (дата
звернення: 30.11.2024).
33. Мільярд доларів на смислову війну. Ворог цілить у нашу ідентичність. URL:
https://Gromada.Group/News/Statti/Milyard-Dolariv-Na-Smislovu-VijnuVorog-Cilit-U-Nashu-Identichnist (дата звернення: 30.11.2024).
34. Ільницький В., Старка В., Галів М. Російська пропаґанда як елемент
підготовки до збройної аґресії проти України. Український історичний
журнал. 2022. № 5. С. 43–55. DOI https://doi.org/10.15407/uhj2022.05.043.
35. Удавана Росія: імітація величі і могутності / Зеленько Г. (кер. проєкту, наук.
ред.) та ін. Ніжин: Вид. Лисенко М.М., 2024. 288 с.
36. Росія поширює в Ізраїлі фейки про Україну на «популярних сайтах». URL:
https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3738744-rosia-posirue-v-izraili-fejkipro-ukrainu-na-popularnih-sajtah-zmi.html(дата звернення: 30.11.2024).
37. Пітер Померанцев: «Мета російської пропаганди – щоб ніхто нікому не
довіряв». URL: http://www.pravda.com.ua/articles/2015/03/31/7063251/ (дата
звернення: 30.11.2024).
38. Сергій Плохій: «Ця війна є війною за всю Європу». URL:
https://zbruc.eu/node/110984 (дата звернення: 30.11.2024).
39. Верховцева І.Г. Глобальний кіберпростір та опір інформаційній
агресії:кібердипломатія України у протидії російській інформаційній інвазії.
Міжнародне співтовариство та Україна в процесах економічного та
цивілізаційного поступу: актуальні економіко-технологічні, ресурсні,
інституціональні, безпекові та соціогуманітарні проблеми: монографія.
Rygа: Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2024. С. 213–243. DOI
https://doi.org/10.30525/978-9934-26-480-1-9.
40. Худолій A.O. Інформаційна війна 2014-2022 рр.: монографія. Острог: Вид.
НУ «Острозька академія», 2022. 208 с.
41. Українські правозахисники розповіли в ООН про злочини Росії на
окупованих територіях. 16.11.2024. URL: https://www.ukrinform.ua/rubricsociety/3927606-ukrainski-pravozahisniki-rozpovili-v-oon-pro-zlocini-rosii-naokupovanih-teritoriah.html (дата звернення: 30.11.2024).
42. Комар O. Soft power і пропаганда у російсько-українській війні:
епістемологічний аналіз. Українознавчий альманах. 2022. № 30. С. 82–88.
DOI https://doi.org/10.17721/2520-2626/2022.30.11.
43. Карпчук Н. Стратегічні комунікації ЄС для протидії пропаганді екстремізму
й радикалізму.Стратегічні комунікації ЄС: протидія деструктивним
впливам: колективна монографія. Луцьк: Вежа-Друк, 2023. С. 237–259.
44. Білан Н.І. Соціальні комунікації в інформаційному суспільстві: теорія,
еволюція, моделі та прикладні аспекти: автореф. дис. … д-ра наук із
соціальних комунікацій: 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій
/ Ін-т журналіс. КНУ імені Тараса Шевченка. Київ, 2016. 39 с.
45. Колесницька Н. Національний брендинг і особливості його застосування
країнами Центрально-Східної Європи. Studia politologica UcrainoPolona. 2014. Вип. 4. С. 101–107.
46. У яких музеях світу є українськомовні гіди та електронні додатки. URL:
https://mind.ua/publications/20256705-u-yakih-muzeyah-svitu-eukrayinskomovni-gidi-ta-elektronni-dodatki (дата звернення: 30.11.2024).
47. Кондратенко О.Ю. Україна у світових рейтингах демократії: монографія.
Київ: ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2023. 176 с.
48. Україна увійшла у 20 найвпливовіших країн світу за рейтингом мʼякої
сили. 02 березня 2023 р. URL: https://mfa.gov.ua/news/ukrayina-uvijshla-u20-najvplivovishih-krayin-svitu-za-rejtingom-myakoyi-sili (дата звернення:
30.11.2024).
49. 5 найкраще оцифрованих країн. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/vert-tra48832313.
50. Digital Riser Report: які країни найкраще розвивають цифрові технології у
2021 році. URL: https://tyzhden.ua/digital-riser-report-iaki-krainy-najkrashcherozvyvaiut-tsyfrovi-tekhnolohii-u-2021-rotsi/ (дата звернення: 30.11.2024).
51. ТОП-10 найрозумніших країн світу. URL: https://taslife.com.ua/blog/smartestcountries (дата звернення: 30.11.2024).
52. Між Камеруном і Намібією. Україна втратила 13 позицій у рейтингу
найщасливіших країн світу 2024 року. URL: https://forbes.ua/news/ukrainavtratila-13-pozitsiy-u-reytingu-nayshchaslivishikh-krain-svitu-finlyandiyavsome-pospil-ocholila-spisok-20032024-20009 (дата звернення: 30.11.2024).
53. Чудовська І. Соціологія масових комунікацій. Київ: КНУ імені Тараса
Шевченка, 2021. 235 с.
54. Шевченко В. Концепція візуалізації журнального контенту в системі
наукових поглядів у галузі соціальних комунікацій: автореф. дисерт. ... дра наук із соц. комунік.: 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій
/ Ін-т журналіс. КНУ імені Тараса Шевченка. Київ, 2014. 34 с.
55. Crilley R., Manor I., Bjola C. Visual narratives of global politics in the digital age:
an introduction. Cambridge Review of International Affairs. 2020. Vol. 33(3):1-
10. DOI 10.1080/09557571.2020.1813465.
56. Прокопович Л.В., Лопаков О.С., Львов І.Д. Технології мультимедіа в
соціокультурних комунікаціях. Вісник науки та освіти. Серія «Філологія,
культура і мистецтво, історія та археологія, педагогіка, соціологія». 2023.
Вип. № 3(9). С. 759–767. DOI https://doi.org/10.52058/2786-6165-2023-3(9)-
759-767.
57. Петькун С., Верховцева І. Публічна дипломатія України: виклики
кібернетизації міжнародних комунікацій (контекст протидії інформаційній
агресії росії). Глобальний світ і Україна: сучасні виклики та пошук
відповідей: матер. ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Харків, 31 жовтня
2024 р.). Харків: Право, 2024. С. 103–108.
58. Корченко О.Г., Верховцева І.Г. Протидія інформаційному насильству в
цифрових комунікаціях: інструменти кібердипломатії. Теоретикоприкладні аспекти розвитку цифрової держави в Україні (м. Київ, 14
листопада 2024 р.). Київ: ДУІКТ, 2024. С. 282–285.
59. Christou G. Cyber Diplomacy: From Concept to Practice. Tallinn Paper. 2024.
Vol. 14. URL: https://ccdcoe.org/uploads/2024/06/Tallinn_Papers_Cyber_Diplo
macy_From_Concept_to_Practice_Christou.pdf (дата звернення: 30.11.2024).
60. Barrinha A., Renard T. Cyber-Diplomacy: The Making Of An International
Society In The Digital Age. Global Affairs. 2017. vol. 3(4-5), P. 353–364. DOI
10.1080/23340460.2017.1414924.
61. Petkun S., Verkhovtsevа І. Hostile Propaganda Of The Digital Age As
Information Violence: Ukrainain Resistance To Russian Information Aggression.
Modern Science: Prospects, Innovations And Technologies: Scientific
Monograph, 1 Rygа: Baltija Publishing, 2024. Р. 445–485). DOI
https://doi.org/10.30525/978-9934-26-473-3-16.

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЯК ОБʼЄКТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-05-08T19:13:07+00:00

У статті визначено, що в сучасних реаліях глобального розвитку
інформаційного суспільства проблеми державно-управлінських засад формування
та реалізації міжнародної інформаційної політики України з очевидністю стають
предметом наукового дослідження.
Аналізуючи систему комунікативної мережі державного управління на рівні
міжнародної інформаційної політики можна представити її у вигляді двох
найбільш загальних інформаційно-комунікативних підсистем. Одна з них
характеризує внутрішні звʼязки й механізми управління, які безпосередньо
відчувають впливи та виклики зовнішнього середовища за допомогою яких
держава вирішує інформаційно-комунікативні завдання. Друга ж розкриває ту
сферу управлінських звʼязків, де інформація, у вигляді рішень, законодавчих та
нормативно – правових документів здійснює той або інший інформаційний вплив в
міжнародній політиці.
Саме такі підходи до аналізу міжнародної інформаційної політики для нас є
найбільш привабливими, адже вони дозволяють у подальшому аналізі в підсистемі
зовнішніх комунікацій виявити зміст інформаційної політики України на
міжнародному рівні, виявити її недоліки та визначити необхідність кардинальних
змін в цій сфері.
За таких умов, вирішального значення набуває аналіз механізмів державного
управління та формування категоріального апарату щодо дослідження та
реалізації чіткої, збалансованої, адекватної викликам сьогодення, єдиної
державної міжнародної інформаційної політики.
Потрібно визначити, що вітчизняна державно-управлінська наука позначена
практичною відсутністю спеціальних досліджень, її категоріального апарату у цій сфері, котрі б повною мірою розкривали питання механізмів здійснення
зовнішньої політики української держави. Дану проблематику піднімають
дослідники «теорії міжнародних відносин», «правознавства», «соціології».
Останнім часом дослідженням в цій сфері почали цікавитися і дослідники з
питань «державного управління», адже, вся міжнародна політика базується на
основі політико-управлінських відносин. Саме тому, на часі, є створення наукових
розвідок, щодо формування категоріального апарату механізмів державного
управління міжнародною інформаційною політикою України.

Список використаних джерел
1. Iнформаційна складова державної політики та управління : монографія /
Соловйов С. Г., та ін. ; заг. ред. Грицяк Н. В. ; Нац. акад. держ. упр. при
Президентові України, Каф. інформ. політики та електрон. урядування.
Київ : К.І.С., 2015. 320 с
2. Макаренко Є.А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції,
перспективи: дис… д-ра. політич. наук: 23.00.04. Київ. націон. ун-т
ім. Т. Шевченка. К., 2003. 475 с.
3. Хаустова М. Г. Державна політика в умовах цифровізації суспільства.
міжнародний досвід реалізації програм та стратегії цифровізації.
Аналітично-порівняльне правознавство. 2022. № 2. С. 209-216.
URL: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2022.02.40.
4. Штирьова О., Вербa Т. Державне управління процесами міжнародного
співробітництва України в сфері інформаційних відносин. URL:
https://dspace.chmnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1583.
5. Радченко О. Родові ознаки категорії «механізм» в соціальних науках.
Публічне управління : теорія та практика. Харків : Вид-во АДНДУ, 2013.
№ 3(15). С. 19-25.
6. Thomas W. Wilson. The Study of Administration. Political Science Quarterly.
1887. Vol. 2. T. 2. P. 197-222.
7. Ємельянов В. Державне управління: у визначеннях, поясненнях, схемах,
таблицях : навчальний посібник. Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили,
2015. 336 с.
8. Бакуменко В.Д. Статті до енциклопедії державного управління : Наукове
видання Збірка вибраних наукових праць у 4 ч. К. : АМУ, 2016. Ч. 3.. 284 с.
9. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень.
Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. К.: Довіра, 2000.
10. Костю С., Марценюк М. До питання історії вивчення поняття спілкування.
Вісник Національного університету оборони України. 2019. № 2(52). С. 72.
11. McLuhan M. Understanding Media: The Extensions of Man. London; New-York:
The MIT Press, 1994. 389.
12. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
13. Новицька Н.Б., Пунда О.О., Добрянська О.Д. Принципи інформаційної
політики в умовах війни та їх нормативно-правове забезпечення. Соціологія
права. 2022. Вип. 1–2 (40–41). С. 75.
14. Саймон Герберт А. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів
прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції:
пер. з англ. Вид. К.: АртЕК, 2001. 392 с.
15. Половцев О, Рачинський А. Сучасні підходи до формування
методологічного змісту трансформації управлінських рішень у системі
державного управління. Вісник НАДУ при Президентові України (Серія
«Державне управління»). 2018. № 1. С. 55.
16. Сидорчук Т. В. Методологія науки про державне управління в контексті
розвитку сучасної науки. Інвестиції: практика та досвід. 2013. № 11.
С. 132.
17. Державне управління : словник-довідник ; за заг. ред. В. М. Князєва,
В. Д. Бакуменка. Київ : Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.
18. Державне управління : підручник у 2 т. Нац. акад. держ. упр. при
Президентові України ; ред. кол. : Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко,
Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. Київ ; Дніпропетровськ : НАДУ, 2012.
Т. 1. 564 c.
19. Рудніцька Р. М., Сидорчук О. Г., Стельмах О. М. Механізми державного
управління: сутність і зміст ; за наук. ред. М. Д. Лесечка, А. О. Чемериса.
Львів : ЛІДУНАДУ, 2005. 28 с.
20. Радченко О. Родові ознаки категорії «механізм» в соціальних науках.
Публічне управління : теорія та практика. Харків : Вид-во АДНДУ. 2013.
№ 3(15). С. 19-25.
21. Дурман О. Л., Дурман М. О. Державне управління зовнішньою політикою:
інституційний та інформаційний механізм. Вчені записки ТНУ імені
І. М. Вернадського. Серія Публічне управління та адміністрування. 2022.
Том 33(72). № 1. C. 14.

КОМУНІКАТИВНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ЛЕГІТИМНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

2025-05-08T19:13:19+00:00

У статті досліджується феномен комунікативної політики як ключового
інструменту забезпечення демократичної легітимності публічної влади в умовах
трансформації державного управління та цифровізації суспільства.
Розглянуто публічне управління як соціальну взаємодію, що потребує сталих,
прозорих і ефективних комунікативних звʼязків між владою та громадянським
суспільством. Аналізуються виклики інформаційного забезпечення, зокрема
хаотичність, фрагментарність і політична заангажованість публічної
комунікації.
Значна увага приділена ролі мас-медіа, соціальних мереж, елементів еурядування та електронної демократії у формуванні легітимізуючої взаємодії між
владою, медіа та громадянами. Висвітлюється вплив олігархічної моделі медіа в
Україні на комунікативну легітимацію політичних еліт, а також загрози
делегітимації, що виникають унаслідок маніпуляцій, медіаскандалів та слабкої
довіри до ЗМІ.
Окремо проаналізовано роль комунікативних технологій (політична реклама,
піар, медіатизація політики) в забезпеченні короткотермінової легітимності, що
не завжди трансформується в довготривалу підтримку публічної влади. У
дослідженні акцентовано на необхідності системного впровадження
електронного урядування, інтерактивних цифрових платформ та нових форм
залучення громадян до ухвалення рішень як передумови формування стабільної,
демократично легітимної публічної влади.

Список використаних джерел
1. Яковлева Л. Від соціального порядку до публічної влади: організаційні,
інституційні та комунікативні засади легітимності. Politicus. 2019. № 4.С. 10‒
15.
2. Яковлева Л. І. Інституційний та організаційний виміри легітимності публічної
влади. Вісник НТУУ «КПІ» Політологія. Соціологія. Право. 2019. № 3 (43).
С. 207‒213.
3. Яковлева Л. І. Комунікативний вимір процесу легітимації публічної влади.
Політичні інститути та процеси. 2020. Вип. 3. С. 3–6.
4. Стороженко Л. Г. Електронна демократія в умовах трансформації сучасних
комунікаційних процесів: особливості формування. Дніпровський науковий
часопис публічного управління, психології, права. 2022. № 5. С. 14–18. DOІ:
https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.5

ПРІОРИТЕТИ ПРОЄКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БЛОКЧЕЙН-ТЕХНОЛОГІЙ

2025-05-08T19:13:24+00:00

У статті наголошено, що проєктне управління в сучасних умовах
глобалізації, інноваційного розвитку та швидких змін ринкових умов набуває
значного значення в контексті партнерства українських субʼєктів з
міжнародними організаціями. Підкреслено, що пріоритетної значимості таке
управління набуде після закінчення активної фази російської агресії. Це
пояснюється тим, що основними сферами, де проєкти будуть реалізуватися
найчастіше, стануть такі сфери, як: будівництво, інформаційні технології,
охорона здоровʼя, фінансовий сектор, маркетинг і реклама. Зазначено, що хоча
існують універсальні підходи до управління проєктами, проте зрозуміло, що кожна
з цих галузей має свої особливості, які впливають на тип проєктів, їхні масштаби,
тривалість та вимоги до ресурсів. Для досягнення стратегічних цілей організації
зобовʼязані не лише адаптуватися до змін, а й бути готовими до проактивного
впровадження інноваційних підходіву свою діяльність. Виявлено, щовизначення
рівня зрілості управління проєктами в організації є важливим кроком для
поліпшення ефективності реалізації проєктів. Кожен успішний проєкт є
результатом комплексної координації різних ресурсів, планування та контролю за його реалізацією. Управління проєктами в такому контексті постає як
спеціалізована діяльність, що має свої специфічні методи та інструменти для
досягнення поставлених цілей.
Зрілість системи управління проєктами вказує на ступінь розвитку,
стандартизації та інтеграції процесів управління проєктами в організації. Вона
визначає здатність організації ефективно планувати, контролювати та
виконувати проєкти. Це комплексна характеристика, яка відображає, наскільки
розвинені та формалізовані процеси управління проєктами, як вони інтегровані в
загальну структуру організації, і наскільки організація здатна застосовувати ці
процеси на практиці.
Наголошено, що Україна займає важливе місце на глобальному ринку
блокчейн-технологій, демонструючи активну участь як у впровадженні блокчейнрішень на рівні держави, так і в розвитку криптовалютного ринку.

Список використаних джерел
1. Blockchain technology cloud market size worldwide in 2021, with a forecast for
2030. Statista. URL: https://www.statista.com/statistics/1319369/globalblockchain-technology-market-size.
2. The 2024 Global Adoption Index: Central & Southern Asia and Oceania (CSAO)
Region Leads the World in Terms of Global Cryptocurrency Adoption.
Chainalysis. URL: https://www.chainalysis.com/blog/2024-global-cryptoadoption-index.
3. Про віртуальні активи: Закон України. Офіційний сайт Верховної Ради
України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2074-20#Text.
4. Державний земельний кадастр перейшов на технологію Blockchain.
Урядовий портал. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/250316597.
5. Про e-гривню – цифрові гроші Національного банку. Офіційний сайт
Національного банку України. URL: https://bank.gov.ua/ua/payments/ehryvnia.
6. СЕТАМ став першим у світі аукціоном на Blockchain та змінив назву на
OpenMarket. Офіційний сайт Державного підприємства СЕТАМ. URL:
https://setam.gov.ua/article/setam-stav-pershim-u-sviti-auktsionom-nablockchain-ta-zminiv-nazvu-na-openmarket.
7. A few of the things weʼre excited about in crypto (2025). Andreessen Horowitz.
2024. URL: https://a16zcrypto.com/posts/article/big-ideas-crypto-2025.
8. What is the Project Management Maturity Model (PMMM)? PM Solutions WebSite. URL: https://www.pmsolutions.com/resources/view/what-is-the-projectmanagement-maturity-model.
9. Fahrenkrog S. L., Haeck W., Abrams F., Whelbourn, D. PMIʼs organizational
project management maturity model. Project Management Institute. URL:
https://www.pmi.org/learning/library/pmi-organizational-maturity-model-7666.
10. What is CMMI? ISACA.CMMI Institute URL: https://cmmiinstitute.com.
11. Настанова до зводу Знань з управління проєктами НАСТАНОВА PMBOK
7-е видання та Cтандарт з управління проєктами. Офіційний сайт Project
Management Institute Ukraine Chapter. URL: https://pmiukraine.org/pmbok7.
12. The 2024 Global Adoption Index: Central & Southern Asia and Oceania (CSAO)
Region Leads the World in Terms of Global Cryptocurrency Adoption.
Chainalysis. URL: https://www.chainalysis.com/blog/2024-global-cryptoadoption-index/.

ФУНКЦІЇ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2025-05-08T19:13:32+00:00

У статті уперше здійснено системний аналіз функцій місцевих органів влади
у забезпеченні національної безпеки. Подано аргументи, щодо визначальності
даної категорії для ефективного утвердження нової концепції державної політики
в контексті ствердження доктрини перемоги в російсько-українській війні,
творення державної безпекової політики на активних та випереджуючих засадах.
Подано основи публічно-правової концепції формування системи місцевих
органів влади у сфері безпеки та оборони, яку запропоновано визначати як
узгодженою за цілями та стратегічними пріоритетами діяльність місцевих
органів влади у сфері національної безпеки на засадах системної взаємодії, яка
складається з мети, функцій та завдань, керівних ідей, принципів і методів, стратегічних наративів і реалізується комплексом повʼязаних та скоординованих
заходів в межах визначених законодавством повноважень місцевих органів влади.
Визначено та розкрито зміст методологічних підходів дослідження:
системний та синергетичний підходи, контент та івент-аналізи, діалектичний
метод. Обґрунтовано, що ідея безпеки ґрунтується і формується передусім на
місцях і в конкретних громадах, вона увиразнюється через реалізацію певних
функцій СМОВ, які в органічному синтезі інтегруються до спільного функціоналу
системи забезпечення національної безпеки і державної безпекової політики.
Виділено низку ключових функцій СМОВ: інформаційно-аналітична,
регулятивна, захисна, інтегративна, безпекова та комунікативна. Запропоновано
два підходи до побудови системної моделі публічного управління: системний і
структурний, розкрито їхній зміст. Наголошено, що ключовою ознакою утворення
моделі виступає функціональна. Наведено додаткові аргументи, що забезпечення
недоторканності державних кордонів, які можуть проходити в даній місцевості,
участь у забезпеченні територіальної цілісності є складовими процесів більш
високого порядку: збереження конституційного ладу, балансу інституційної
системи, а також державного суверенітету.
Висновується, що обороноздатність країни ґрунтується не лише на високій
готовності сил безпеки і оборони до відбиття та відсічі збройної агресії, а й
реальної здатності місцевих органів влади до організації заходів публічного
управління у сфері безпеки і оборони. Сформовано проблемне поле формування
функціональної структури місцевих органів влади у сфері національної безпеки і
оборони: відсутність розробленої категорійно-понятійної системи, недостатня
диференціація функцій безпеки і оборони.
Здійснений аналіз ключових легальних дефініцій, поданих в безпековому
законодавстві дав змогу встановити, що в кожному ключовому понятті базовою
ознакою виступають саме функції. Робиться висновок, що саме функції
визначають зміст діяльності СМОВ у сфері національної безпеки і оборони.

Список використаних джерел
1. Ліпкан В. А., Попова Т. В. Стратегічні комунікації : словник; за заг. ред.
доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. Київ : ФОП Ліпкан О. С., 2016.
416 с.
2. Квіт С. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. [2-ге вид., випр. і допов.].
Львів : Галицька видавнича спілка, 2013. 192 с.
3. Власенко С. І. Теоретико-методологічні засади формування та реалізації
публічної політики національної памʼяті в Україні. Дисертація на здобуття
наукового ступеня доктора наук за спеціальністю 25.00.01 – Теорія та історія
державного управління. – Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, Київ, 2025. 605 с.
4. Сокуренко В. В. Публічне адміністрування сферою оборони в Україні.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за
спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право. Національний юридичний університет імені Ярослава
Мудрого, Міністерство освіти і науки України. Харків, 2016. 573 с.
5. Сивак Т. В. Інституціоналізація стратегічних комунікацій у системі
публічного управління. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 «Теорія та історія
державного управління». Київ, 2020. 500 с.
6. Сокуренко В. В. Публічне адміністрування сферою оборони в Україні.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних
наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове
право; інформаційне право. Національний юридичний університет імені
Ярослава Мудрого. Харків, 2016. 40 с
7. Мех Ю. В. Адміністративно-правовий механізм державно-приватного
партнерства в секторі безпеки України. Дисертація на здобуття наукового
ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07
«Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право».
Науково-дослідний інститут публічного права, Центральноукраїнський
державний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький,
2024. 44 с.
8. Коваль В. П. Адміністративно-правовий статус військовослужбовців в
Україні в умовах правового режиму воєнного стану. Дисертація на здобуття
ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – право. Харківський
національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки
України, Харків, 2021. 225 с.
9. Про національну безпеку України: Закон України. Відомості Верховної
Ради (ВВР). 2018. № 31. Ст. 241.
10. Про правовий режим воєнного стану : Закон України. Відомості Верховної
Ради (ВВР). 2015. № 28. Ст. 250.
11. Білоус-Осінь Т. І. Міністерство освіти та науки України як уповноважений
субʼєкт у сфері наукової діяльності. Наукові праці НУ «ОЮА». 2021.С. 20-
27.
12. Перепелиця М. Г. Асиметрія міжнародних відносин / [Заремба О. В.,
Капітоненоко М. Г., Перепелиця Г. М та ін.]; під ред. Г. М. Перепелиці,
О. М. Субтельного. Київ: Видавничий дім «Стилос», 2005. 555 с.
13. Гончаренко О. М. Асиметричні стратегії в зовнішній політиці. Політика і
час. № 12. 2005. C. 50-56.

РЕГУЛЮВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В УКРАЇНІ: АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-05-08T19:13:34+00:00

Проаналізовано ключові тенденції, виклики, ризики та можливості, повʼязані
iз розвитком великих мовних моделей (Large Language Models, LLM) у світі, а
також досвід країн зі створення національних (державних) LLM, а також
доцільність інвестування у ці напрями. У статті розглянуто стратегії
впровадження, регулювання та фінансування ШI-проєктiв на державному рівні,
впровадження регулювання штучного інтелекту в Україні, підготовка та
адаптація бізнесу, державних інституцій і суспільства до нових нормативних
вимог, а також поетапне узгодження з європейськими стандартами, де
початковий етап зосереджений на розробці інструментів для ринкової адаптації,
формуванні регуляторного органу та підвищенні рівня обізнаності громадян. У
статті проаналізовано зміст дорожньої карти регулювання штучного інтелекту
в Україні. Досліджено впровадзення ШІ на основі мовних моделейу різні сфери
життя, зокрема в освіту та електронне врядування (e-Governance).
Обґрунтовано поглиблене розуміння поетапної підготовки до впровадження
регулювання штучного інтелекту в Україні, забезпечення готовності бізнесу,
держави та суспільства до нових норм, а також поступового узгодження з
вимогами ЄС (так званий AI Act). Наголошено на етапності цього процесу, де
перший етап спрямований на створення інструментів для адаптації бізнесу,
регулятора та підвищення обізнаності громадян. Другий етап передбачає
поетапну імплементацію AI Act відповідно до європейських вимог, що дозволить
забезпечити плавний перехід до нової регуляторної системи.

Список використаних джерел
1. В Україні розроблено дорожню карту з регулювання штучного інтелекту. 02
2025 URL:https://news.online.ua/ukrayina-maje-ocoliti-trend-si-u-sviti-fedorov865399/.
2. Документ має захистити громадян від ризиків ШІ, 02 2025
URL: https://surl.li/udeklf.
3. Дорожня карта з регулювання штучного інтелекту в Україні? 02 2025
URL: https://surl.li/akdexf.
4. Bulgaria leads europe with first state-supported ai language model, 2025.
URL:https://surl.lu/gyxatl.
5. Meltemi: The first greek large language model, 06 2024.URL: https://surl.li/bjrhnw.
6. Bharatgen, 06 2024. URL: https://bharatgen.tech .
7. BharatGen. About, 06 2024. URL: https://bharatgen.tech/about.html.
8. The indus project tech mahindra, 04 2024. URL:
https://www.techmahindra.com/makers-lab/indus-project.
9. Home – ai centre for educational technologies (aicet), 04 2024. URL:
https://aicet.comp.nus.edu.sg.
10. Ukrnlp-corpora | clarin eric, 2025. URL: https://www.clarin.eu/centres/ukrnlpcorpora.
11. Singapore S. N. The smart nation vision. URL:
https://www.smartnation.gov.sg/vision/.
12. Codaveri – automated programming coach. URL: https://www.codaveri.com.
13. Liew M. E. 3 ways singapore is trialling ai in education, 01 2023.
URL:https://surl.lu/gnjtxc.
14. Introducing artificial intelligence @ nie (ai@nie) #121, 2022. URL:
https://surl.lu/gnjtxc.
15. How nations worldwide are dealing with ai in education, 08 2023.
URL: https://surl.li/ofklaa.
16. Taylor A. Albania: Pioneering ai, lagging in legal protections | politics | respublica,
03 2024. URL: https://respublica.edu.mk/blog-en/politics/albania-pioneeringailagging-in-legal-protection.
17. Tender opened for ai project linked to eu integration, 12 2023. URL:
https://surl.li/koegwz.
18. Comtext.sr – icef, 2018. URL: https://www.ic.etf.bg.ac.rs/projects/comtext-sr/.
19. Bytyqi: Po prezantojm¨e asistentin e par¨e digjital «ada», bazuar n¨e inteligjenc¨en
artificiale, n¨e sektorin publik n¨e rajon, 02 2023. URL:
https://vlada.mk/node/32097?ln=sq.
20. Meta.mk News Agency. Ada: The digital assistant based on artificial intelligence that
will provide citizens with information about state aid, April 2023. URL:
https://surl.li/hkkyko.
21. TNO. Quickscan ai in public services iii, 07 2023. URL: https://www.tno.nl/en/.
22. Hoekstra M. Transparency of ai applications in government, 2023. URL:
https://surl.lu/edebga.
23. Hoekstra M., Dom L., Veenstra A. F. Quickscan ai in de publieke dienstverlening iii,
2025. Summary. URL: https://vector.tno.nl/publish/pages/5406/samenvatting_
quickscan_ai.pdf.
24. Breda G. Open government act (wet open overheid – woo). URL:
https://surl.li/nyahgx.
25. Coalition N. A. Codi, the virtual policy assistant, 06 2024. URL: https://surl.li/gtbiyr.
26. A shared digital assistant for the public sector 03 2025. URL: https://surl.li/eddawq.
27. Bharatgen, 2024. URL: https://bharatgen.tech.
28. RISE Research Institutes of Sweden. About rise. URL: https://www.ri.se/en/aboutrise.
29. N. C. for Artificial Intelligence and N. I. T. D. A. N. Robotics (NCAIR). August 2024.
URL: https://surl.li/rbsebj.
30. Crop2Cash. Our toll-free national hotline for agriculture. URL: https://surl.li/wopkyo.
31. Commission N. C. Industry statistics, 01 2025. URL: https://surl.li/icndav.
32. Open release of the first large nordic language model gpt-sw3 | ai sweden,
10 2023.URL:https://surl.li/nzjnyd.
33. Health J. Jacaranda launches open source llm in five african languages – jacaranda
health, 08 2024. URL: https://surl.lu/gsghnt.
34. Health J. About, 09 2023. URL: https://jacarandahealth.org/about/.
35. Нацiональнi Великi Мовнi Моделi: Цiннiсть, Стратегiї, Регулювання 01 2025
URL:https://surl.li/qegcsy

НЕТОКРАТИЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ТРЕНДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2025-05-08T19:13:52+00:00

У статті досліджено феномен нетократизації як нової моделі організації
публічного управління в умовах становлення інформаційного суспільства.
Нетократію розглянуто не просто як наслідок цифровізації, а як якісно нову логіку
влади, що базується на мережевій взаємодії, стратегічних комунікаціях,
інформаційних потоках та репутаційному капіталі.
У дослідженні проаналізовано ключові тренди, що сприяють окресленій
трансформації: зростання ролі цифрових еліт, алгоритмізація управління,
партисипативність, краудсорсинг, цифровий активізм, переосмислення
легітимності у цифрову епоху. Особливу увагу приділено трансформації
інституційної архітектури публічного управління (від централізованої
бюрократичної моделі до динамічної мережевої екосистеми, в якій держава
виступає не контролером, а фасилітатором і модератором суспільної взаємодії).
Визначено ключові виклики та ризики в публічному управлінні, повʼязані з
нетократизацією: криза легітимності традиційних інституцій, залежність від
глобальних ІТ-структур, цифрова нерівність, загрози фрагментації публічного
простору й алгоритмічного популізму. Наголошено на необхідності формування
нових правових, етичних та управлінських механізмів, здатних забезпечити баланс
між технологічною інноваційністю та демократичною підзвітністю.
Акцентовано на позитивному впливі нетократії, який полягає у формування
унікальних можливостей – не лише адаптуватися до цифрової епохи, а й стати
прикладом модерного, відкритого та стійкого мережевого урядування.

Список використаних джерел
1. Eesti.ee. 2022. URL: http://www.eesti.ee/et.
2. Дослідження ООН. Електронний уряд 2022. Майбутнє цифрового уряду.
URL: https://desapublications.un.org/sites/default/files/publications/2023-
02/UN%20E-Government%20Survey%202022%20-
%20Russian%20Web%20Version.pdf.
3. Infocomms & Technology. 2022. URL: https://www.gov.sg/infocomms-andtechnology.
4. Secretariat, T.B.O.C. Way Forward. Canada.ca. URL:
https://www.canada.ca/en/government/system/digital-government/digitalgovernmentstrategy/way-forward.html.
5. Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. URL:
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=22425.
6. Стороженко Л.Г. Нетократичні підходи в публічному управлінні: світовий
досвід застосування. Наукові перспективи. 2023. № 5(35). С. 275–287.
7. Дія. URL: https://diia.gov.ua.

ЦИФРОВА ДОСТУПНІСТЬ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ МУЗЕЯМИ

2025-05-08T19:13:52+00:00

У статті розглядаються процеси цифрової трансформації музейних
установ, зокрема впровадження сучасних технологій для покращення взаємодії з
відвідувачами та забезпечення доступності для різних груп населення. Цифрова
доступність музеїв є важливим аспектом для забезпечення рівного доступу до
культурної спадщини для всіх категорій громадян, зокрема для осіб з
інвалідністю. Цифрове включення у музеї передбачає інтеграцію сучасних
технологій, таких як віртуальні тури, відеогіди та допоміжні пристрої, що
дозволяють зробити музейні ресурси доступними для ширшої аудиторії,
включаючи маргіналізовані групи. Досвід музеїв, таких як Музей геології та
палеонтології у Флоренції, показує, як цифрові технології можуть створювати
інклюзивні умови для відвідувачів з обмеженими можливостями. Проте багато
музеїв все ще стикаються з проблемами доступності своїх вебсайтів та
мобільних додатків.
У статті представлено аналіз цифрової доступності вебсайтів 22 музеїв
України, учасників проекту MemorySavers, що проводився у 2023 році. Оцінка доступності була проведена в жовтні 2024 року за допомогою інструментів,
таких як WAVE та AccessScan. Результати показали, що більше половини музеїв
мають серйозні проблеми з цифровою доступністю, зокрема у таких аспектах,
як натискальні елементи, структура документів, графічні елементи та меню.
Наприклад, вебсайти Рівненського обласного краєзнавчого музею та
Чернігівського обласного історичного музею потребують суттєвих змін для
досягнення відповідності стандартам доступності.
Інші музеї продемонстрували часткову відповідність, зокрема у
впорядкуванні заголовків та форм, однак для досягнення повної доступності
необхідно поліпшити графічні елементи, читабельність тексту та підтримку
мобільних орієнтацій. Результати дослідження підкреслюють важливість
удосконалення цифрової доступності для музеїв України та необхідність більш
широкого впровадження інклюзивних практик у цифровому середовищі
культурних установ.

Список використаних джерел
1. Brischetto Alessia, Ester, Iacono., Claudia, Becchimanzi. (2023). Digital technologies
in museums: Critical issues and opportunities for equal access to cultural heritage.
AHFE international. DOI: 10.54941/ahfe1003175.
2. Cecilia R, Eum K, Koh P, Park J, Mileham R, Moussouri T. UK-South Korea
Inclusive Digital Museum Innovation Londonʼs Global University. Accessed
September 1, 2024. URL: https://www.ucl.ac.uk/archaeology/sites/archaeology/files
/uk-s._korea_inclusive_digital_museum_innovation_report.pdf.
3. Eleftherios A. Enhanced Inclusion through Advanced Immersion in Cultural
Heritage: A Holistic Framework in Virtual Museology. Electronics. 2024. DOI:
10.3390/electronics13071396.
4. Fissi Silvia, Elena, Gori., Alberto, Romolini. Inclusivity and digital technologies in
museums: lessons from an Italian experience. Museum Management and Curatorship.
2024. DOI: 10.1080/09647775.2024.2331437.
5. Ovando Paola. Civic museums, social need, and inclusive digital practices. 2024.DOI:
10.4324/9781003277606-6.
6. Tolaini Maria. Fostering Inclusion and Well-Being Through Digital Language
Learning in Museum Contexts. 2023. DOI: 10.1007/978-3-031-41637-8_45.

ЦИФРОВА ГОТОВНІСТЬ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ МУЗЕЯМИ

2025-05-08T19:14:01+00:00

У статті розглядається проблема цифрової трансформації музеїв в
Україні, зокрема, оцінка рівня впровадження цифрових інновацій у музейній
діяльності. Музеї все більше орієнтуються на інтеграцію новітніх цифрових
технологій, таких як віртуальні тури, онлайн-виставки, інтерактивні
платформи та соціальні медіа, щоб покращити взаємодію з аудиторією та
зберігати культурну спадщину. Зокрема, в 2024 році Міністерство культури та
інформаційної політики та Міністерство цифрової трансформації України
ініціювали створення реєстрів музейних фондів, що дозволяє оцінити цифрову
готовність установ.
Одним з важливих аспектів дослідження є розробка методики для оцінки
цифрової трансформації музеїв. Вибір індикаторів оцінки включає вебсайти
музеїв, показники трафіку, використання цифрових елементів на сайтах, а
також аналіз соціальних мереж і цифрових проектів. Оцінюються такі критерії,
як дизайн, зручність користування, інтеграція віртуальних турів, використання
мобільних технологій та наявність онлайн-ресурсів.
Результати дослідження показують значну різноманітність у підходах до
цифровізації серед музеїв України, залежно від типу музею, наявних ресурсів та стратегічних пріоритетів. Музеї активно використовують платформу
Sketchfab для створення 3D моделей, а також мобільні додатки та відеоконтент
на YouTube для залучення нової аудиторії. Водночас, інструменти як AR/VR та
мобільні додатки використовуються обмежено через високу вартість
впровадження.
Цифрова трансформація музеїв не лише сприяє покращенню взаємодії з
відвідувачами, але й допомагає в збереженні та популяризації культурної
спадщини. Однак для успішної реалізації цифрових ініціатив необхідне відповідне
фінансування, модернізація інфраструктури та кваліфікація кадрів. Стаття
наголошує на важливості створення всебічних рамок для оцінки рівня цифрової
трансформації музеїв, що дозволить не лише зрозуміти поточні практики, а й
сформулювати рекомендації для подальшого розвитку цифрових стратегій у
музейній сфері.

Список використаних джерел
1. Agostino D., Costantini C. A measurement framework for assessing the digital
transformation of cultural institutions: the Italian case. Meditari Accountancy
Research. 2022. Vol. 30. № 4. Р. 1141-1168. DOI: https://doi.org/10.1108/MEDAR02-2021-1207.
2. Cantino V, Culasso F, Racca G. Smart Tourism. URL:
https://iris.unito.it/bitstream/2318/1675966/1/SMART%20TOURISM%20Museum4
.0.pdf.
3. Digital strategies and transformation in museums: a step-by-step guide. Audiocult.com. URL: https://en.audio-cult.com/digitale-strategien-im-museum-eineanleitung.
4. Europeana Pro. Building Digital Capacity. URL:
https://pro.europeana.eu/page/building-digital-capacity.
5. Kamariotou, V., Kamariotou, M., Kitsios, F. (2021). Moving Towards Museum
Digital Strategy: A Transformational Framework. URL:
https://www.researchgate.net/publication/348926406_Moving_Towards_Museum_
Digital_Strategy_A_Transformational_Framework.
6. Kamariotou, V., Kamariotou, M., Kitsios, F. (2021).
7. Kamariotou, V., Kamariotou, M., Kitsios, F. (2021).
8. Memory Savers – Digital Cultural Heritage for Ukraine. Sucho.org. Published 2023.
Accessed September 18, 2024. URL: https://memorysavers.sucho.org.
9. Nikolaou, P. Museums and the Post-Digital: Revisiting Challenges in the Digital
Transformation of Museums. Heritage. 2024. № 7. Р. 1784–1800. DOI:
https://doi.org/10.3390/heritage7030084.
10. Povroznik N. Museumsʼ digital identity: key components. Internet Histories. 2024.
№ 8(1–2). Р. 153–168. DOI: https://doi.org/10.1080/24701475.2024.2333094.
11. Реєстр Музейного Фонду України. Mcip.gov.ua. URL:
https://museum.mcip.gov.ua.

ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИМОГ У РЕГІОНАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ: ЗАРУБІЖНІ ПРАКТИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

2025-05-08T19:14:04+00:00

В статті розглядаєтьсята аналізується різноманітний зарубіжний досвід
інтеграції екологічних вимог у процеси регіонального планування та розвитку. У
ній досліджуються підходи, інструменти та механізми, які використовуються в
різних країнах для врахування екологічних аспектів при формуванні регіональних
стратегій, планів та програм.
Особливу увагу приділено таким аспектам, як: стратегічна екологічна
оцінка її роль у забезпеченні інтеграції екологічних міркувань на ранніх стадіях
розробки політики, планів і програм регіонального розвитку.
Стаття має на меті узагальнити світовий досвід у цій сфері, виявити
ключові тенденції та виклики, а також надати рекомендації для вдосконалення
процесів інтеграції екологічних вимог у регіональне планування та розвиток в
інших країнах, включаючи Україну. Вона буде корисною для науковців, практиків у
сфері регіонального планування, екологів, представників органів державної влади
та місцевого самоврядування, а також усіх, хто цікавиться питаннями сталого
регіонального розвитку.

Список використаних джерел
1. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії,
методології, практики : монографія. Київ : Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
2. Грицяк І. А. Становлення і впровадження регіонального врядування:
європейські підходи. Місцеве самоврядування – основа сталого розвитку
України : матеріали щорічної Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю,
16 трав. 2014 р. у 2 т. Київ : НАДУ, 2014. Т. 1. 244 с.
3. Друга програма дій Європейського Союзу із навколишнього середовища
«Продовження та імплементація політики Європейського Співтовариства і
програма дій з навколишнього середовища» (від Brussels, 10.6.2003. COM
(2003) 343 final). Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/45875. (дата
звернення 10.04.2025).
4. Олефіренко. О. Роль екологічних програм у процесі формування і розвитку
екологічної політики Європейського Союзу. Актуальні проблеми європейської
інтеграції та євроатлантичного співробітництва України: матеріалі 11-ї
регіон. Наук.-практ.конф. 15 трав. 2014 р., м. Дніпропетровськ / за заг. ред.
Л.Л. Прокопенка. Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2014. 292 с.
5. Ситник П. К., Купрійчук В. М., Карлова В. В., Небожук Р. А. Принципи
децентралізації державного управління у сфері культури. Інвестиції: практика
та досвід. № 2. 2020. С. 89–94.
6. Фесянов П. О. Державне регулювання екологічної безпеки на рівні регіону :
автореф. дис…. канд. наук з держ. управління. 25.00.02. Київ : Нац. акад. держ
упр. при Призидентові України, 2013. 20 с.

ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ УДОСКАНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ СТРАТЕГІЙ У ПРОТИСТОЯННІ УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ

2025-05-08T19:14:14+00:00

На тлі повномасштабної російської агресії проти України – інформаційна
війна стала одним з найефективніших засобів ведення боротьби проти
незалежності нашої країни. Зрозуміло, що ефективна інституційна та
організаційна складова протидія інформаційній агресії стає одним із основних
напрямів протидії агресору.
Тому, метою статті визначено інституційні та організаційні механізми
удосконалення державних стратегій України у протистоянні інформаційній війні
та надання конкретних рекомендацій щодо ефективного впровадження стратегій
у діяльність органів державної влади та громадянського суспільства.
Важливим інструментом в розробці ефективної концепції інформаційної
протидії має стати формування інституційної та організаційної стійкості
України, призначення на відповідальні посади в державних інституціях, людей, які
б були віддані нашій країні.
Визначальну роль в сучасних умовах інформаційного протиборства України
з РФ відіграють інституційні механізми. Саме вони забезпечують не лише
вироблення і реалізацію державних стратегій України у протистоянні
інформаційній війні з РФ, але й контроль за їх виконанням.
Доведено важливу роль громадянських інститутів у протистоянні
російській агресії. Вони забезпечують альтернативні джерела інформації,
підвищують рівень обізнаності суспільства щодо скоординованої протидії
дезінформації, проведення інформаційних кампаній тощо, а також проводять
незалежний моніторинг дій уряду в цій сфері. Необхідність забезпечити
асиметричну протидію України російській інформаційній агресії, вимагає
максимально ефективного використання потенціалу громадянського суспільства.
В умовах гострої обмеженості доступу до інформаційних ресурсів під час
воєнного стану зростає значення мережі центрів надання адміністративних
послуг для спрямування державної підтримки, у т. ч. фінансової, що дозволяє
мешканцям територіальних громад, де розгортаються найактивніші бойові дії,
отримувати фінансову допомогу від держави в рамках програми «є-Підтримка».

Список використаних джерел
1. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни: монографія. К.: Вид-во «КиєвоМогилянська академія». 2016. 498 с.
2. Cвітова гібридна війна: український фронт: за заг. ред. В. П. Горбуліна.
Національний інститут стратегічних досліджень. К.: НІСД, 2017. 496 с.
3. Марунченко О. П. Інформаційна війна у сучасному політичному просторі:
Автореф. дис... канд. політ. наук: спец.: 23.00.02 «Політичні інститути і процеси» ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К.Д. Ушинського». Одеса, 2013. 20 с.
4. Горбик Р., Дуцик Д., Шалайський С. Ефективність протидії російській
дезінформації в Україні в умовах повномасштабної війни. Аналітичний
звіт.ГО «Український інститут медіа комунікації». 2023. 66с. URL: https:/
/www.jta.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/UMCI_-Effectiveness-ofRussian-Disinformation-Counteration_UA.pdf.
5. Сенченко М. Запорука національної безпеки в умовах інформаційної війни.
Вісник Книжкової палати, 2014. № 6. С. 3–9.
6. Експерти показали, як знижувалася боєздатність України до 2014 року.
URL: https://www.pravda.com.ua/news/2018/11/21/7198892.
7. Питання Національного інституту стратегічних досліджень. Указ
Президента України від 7 жовтня 2019 року. № 737/2019. Президент
України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/7372019-29893.
8. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня
2022 року «Щодо реалізації єдиної інформаційної політики в умовах
воєнного стану». Указ Президента України №152/2022. Президент України.
URL: https://www.president.gov.ua/documents/1522022-41761).
9. Рада національної безпеки і оборони України.URL: https://www.rnbo.gov.ua.
10. Про Інформаційно-аналітичний центр: указ Президента України від
12.04.2014р. № 398/2014:URL: www.president.gov.ua/documents/17330.htm.
11. Про рішення Ради національної безпеки і оборо-ни України від 11 березня
2021 року «Про створення Центру протидії дезінформації» від 19.03.21 р.
№ 106. URL: https://www.presid ent.gov.ua/documents/1062021-37421.
12. Рада ухвалила звернення до парламентів інших країн про обʼєднання зусиль
у протидії збройній агресії російської федерації. Що воно передбачає. URL:
https://sluga-narodu.com/rada-ukhvalyla-zvernennia-do-parlamentiv-inshykhkrain-pro-ob-iednannia-zusyl-u-protydii-zbroyniy-ahresii-rosiyskoi-federatsiishcho-vono-peredbachaie.
13. Моніторинг цифрових технологічних рішень під час дії правового режиму
воєнного стану в Україні (24.02 – 24.04.2022 року)
URL: https://niss.gov.ua/news/komentari-ekspertiv/monitorynh-tsyfrovykhtekhnolohichnykh-rishen-pid-chas-diyi-pravovoho.
14. Завдання МЗС України, визначені Планом пріоритетних дій Уряду на
2025 рік. URL: https://mfa.gov.ua/pro-ministerstvo/oficijni-dokumenti/plani-tazviti/zavdannya-mzs-viznacheni-planom-prioritetnih-dij-uryadu-na-2024-rik.
15. Мілітарі Медіа Центр (Military Media Center). URL:
https://www.mil.gov.ua/militari-media-czentr-(military-media-center).html.
16. Про затвердження Порядку надання послуг Національного центру
резервування державних інформаційних ресурсів Постанова КМ України
від 3 травня 2022 р. № 522. Київ
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/522-2022-%D0%BF#Text.
17. Горбик Р., Дуцик Д., Шалайський С. Ефективність протидії російській
дезінформації в Україні в умовах повномасштабної війни. Аналітичний звіт.
ГО «Український інститут медіа та комунікації», 2023. 66 с.
18. Протистояти Росії в інформаційній війні. URL:
https://www.ukrainer.net/informatsiyna-viyna.