Публічно-управлінські та цифрові практики

Титул

2026-03-30T18:29:41+00:00

Титул

Зміст

2026-03-30T18:29:51+00:00

Зміст

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЛОБІЗМУ ЯК ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОГО МЕХАНІЗМУ

2026-03-30T18:29:33+00:00

Стаття присвячена обгрунтуванню причин та напрямів
інституціоналізації інформаційного лобізму як механізму публічного управління.
Взаємозв’язок інформаційного лобізму з формуванням основних комунікаційних
ресурсів сучасного суспільства дозволяє говорити про необхідність його
інституціоналізації у якості пріоритетного механізму публічного управління у
контексті організації взаємодії з громадянським суспільством та забезпечення
ефективності впливу а на його інститути. Саме інформаційне лобіювання слід
інтерпретувати у якості мережно-інформаційної суб’єкт-об’єктної та суб’єктсуб’єктної комунікації, яка здійснюється через використання мас-медіа та
соціальних медіа і передбачає двосторонній вплив державних інститутів та
структур громадянського суспільства на основі використання механізмів
інформування та формування громадської думки.

Список використаних джерел
1. Братаніч Б.В. До визначення поняття «соціальний маркетинг».
Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2007.
№30. С. 55-62.
2. Волошин В. Г., Мустафаєва У.С. Феномен лобізму та корупції у публічному
управлінні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2022.
№ 10. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2022_10_7 (дата доступу: 12 лютого
2025 р.)
3. Гнатенко Н. Г. Інституціоналізація лобізму в Україні: історія та сучасність.
Гілея: науковий вісник. Вип. 115 (12). С. 434–439.
4. Годний С. Лобізм і теоретичні моделі політичної комунікації. Studia
politologica Ucraino-Polona. 2018. Вип. 8. С. 193-198.
5. Денисюк А. В. Громадський лобізм в Україні: проблеми і перспективи
розвитку. Гілея: науковий вісник. 2015. Вип. 102. С. 403-406.
6. Загурська-Антонюк В. Ф. Державне управління інформаційнокомунікативною безпекою та лобізм в Україні. Інвестиції: практика та
досвід. 2020. № 3. С. 110-114.
7. Загурська-Антонюк В. Ф. Інформаційно-комунікативний ресурс як сучасна
форма політично-ідеологічного лобіювання інтересів в українських реаліях.
Політикус. 2018. Вип. 2. С. 102-106.
8. Заєць Д. Легітимізація комунікації лобіювання в Україні: огляд трендів ЄС,
підходів чинного законодавства та перспективи інформаційно-правової
політики. Інформація і право. 2024. № 4. С. 20-32.
9. Кіслов Д. В. Інформаційний лобізм як вид державних маркетингових
комунікацій. Економіка та держава. 2014. № 4. С. 125-127.
10. Колотвін П. О. Інтернет-лобі в сучасній політиці. Вісник
Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія.
Політологія. 2012. Т. 20, вип. 22(3). С. 62-65.
11. Корнієнко В. О., Годний С.П. Комунікативний потенціал лобіфеномену в
сучасній українській політиці. Вісник Донецького національного
університету. Серія : Політичні науки. 2016. № 1. С. 92-95.
12. Крушельницька Т. А. Лобіювання інтересів громадського суспільства в
системі забезпечення безпеки України. Європейські перспективи. 2019. № 4.
С. 67-75.
13. Олещук П. Інформаційні технології лобіювання за сучасної демократії.
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Філософія. 2021. Вип. 1. С. 90-97.
14. Онищенко О. А. Правове регулювання лобізму як технології
інформаційного впливу. Держава та регіони. Сер. : Право. 2013. № 2.
С. 167-172.
15. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня
2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України» [Електронний
ресурс] : Указ Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017.
http://www.president.gov.ua/documents/472017-21374 (дата доступу:
17 лютого 2025 р.)
16. Carro M., Di Mario C., Bitonti A. Digital lobbying : gestire strategicamente le
relazioni istituzionali attraverso smart data e strumenti digitali.
Publisher: Carocci, Roma, 2021. 241 р.
17. Klauss K., Raivis K. Renate C. Digitization as a factor in lobbying and public
involvement in the approval of legal acts in Latvia. Publisher: Rezekne Academy
of Technologies, 2025.06.11.
18. Lobbying in the 21st Century : Transparency, Integrity and Access /Organisation
for Economic Co-operation and Development. Publisher: OECD
Publishing, Paris, 2021. 486 р.
19. Manheim Jarol B. Strategy in information and influence campaigns : how policy
advocates, social movements, insurgent groups, corporations, governments, and
others get what they want. Publisher: Routledge, New York, 2011. 317 р.

МОБІЛЬНІ СИСТЕМИ ОЧИЩЕННЯ ВОДИ ДЛЯ УМОВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА ЄС

2026-03-30T18:29:42+00:00

У статті розкрито особливості водозабезпечення України в
умовах надзвичайних ситуацій, що зумовлює потребу в упровадженні мобільних
систем очищення води. З’ясовано, що повномасштабне вторгнення спричинило
руйнування водогосподарської інфраструктури, що вимагає оперативного
реагування через використання автономних систем очищення. Наголошено, що
мобільні водоочисні установки забезпечують функціонування у кризових умовах,
дозволяючи підтримувати життєдіяльність населення у регіонах, де
централізоване водопостачання зруйноване. Констатовано, що в Україні вже
застосовуються високотехнологічні рішення компанії Ecosoft, зокрема установка
«ОАЗИС-С300», яка поєднує компактність, продуктивність і багатоступеневу
систему фільтрації, що відповідає вимогам ISO та стандартам ЄС. Визначено,
що європейський досвід, представлений технологіями BASOQUELL (Австрія) та
Envirogen (Німеччина), засвідчує ефективність мобільних систем у забезпеченні
безперебійного водопостачання під час кризових ситуацій. Зауважено, що ці
технології відповідають положенням Водної рамкової директиви ЄС
(2000/60/ЄС), яка орієнтує держави-члени на досягнення доброго екологічного
статусу водних об’єктів і впровадження басейнового підходу до управління
ресурсами. Підкреслено, що поєднання європейського досвіду, українських
технологічних рішень та нормативних орієнтирів ЄС створює передумови для
формування інтегрованої системи екстреного водопостачання України.
Акцентовано увагу на тому, що адаптація європейських підходів до українських
умов дозволить підвищити рівень національної водної безпеки, мінімізувати екологічні ризики та забезпечити стале функціонування водної інфраструктури в
умовах воєнних і післявоєнних викликів.

Список використаних джерел
1. Шевченко O., Кондратюк Є., Чарний Д. Автономні системи
водопостачання підземними водами – необхідний запобіжник
гуманітарних катастроф в умовах воєнної агресії. Геологічний журнал.
2022. № 3. С. 3-17.
2. Слободяник М. В. Адаптація систем водопостачання та водовідведення
до умов війни: проблеми та перспективи модернізації фінансових
механізмів. Публічне управління ХХІ століття: нові виклики і
трансформації в умовах війни: зб. наук. матер. ХХIV Міжнар. Наук.
Конгресу (24 травня 2024 р., м. Харків Україна). Харків: ХНУ імені
В. Н. Каразіна, 2024. С. 278-281.
3. Сахновська В. М., Ткаченко Т. М. Забезпечення екологічної безпеки
об’єктів водовідведення під час військових дій. Екологічні науки. 2024.
№ 5(56). С. 105-109.
4. Гайдучок О. Г., Кануннікова Н. О., Томашевський Р. С., Воробйов Б. В.,
Сакун А. О. Застосування пристроїв для очищення та дезинфекції води
в умовах надзвичайних екологічних ситуацій. Сталий розвиток: захист
навколишнього середовища. Енергоощадність. Збалансоване
природокористування: кол. монографія / [авт. кол.: Русин І., Дячок В.,
Скиба В., Вознюк Н. та ін.] / за ред. проф. Мальованого М. С. Електрон.
видан. Київ: Яроче́
нко Я. В., 2024. С. 254-276.
5. Куба Т. Пересувні комплекси забору і очищення води, як інструмент
забезпечення стійкості в умовах сучасних конфліктів. Проблеми
водопостачання, водовідведення та гідравліки. 2025. № 50. С. 61-69.
6. Вода у вогні війни: експерти про наслідки руйнування водної
інфраструктури. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів
України, 2025. URL: https://mepr.gov.ua/voda-u-vogni-vijny-eksperty-pronaslidky-rujnuvannya-vodnoyi-infrastruktury/
7. Introduction to the WASH Cluster. URL:
https://response.reliefweb.int/ukraine/water-sanitation-and-hygiene
8. Частка скидів забруднених (забруднених без очищення та недостатньо
очищених) стічних вод у водні об’єкти в загальному обсязі скидів,
відсотків / Цілі сталого розвитку. Державна служба статистики України,
2025. URL: https://ukrstat.gov.ua/
9. Мобільні установки підготовки води для забезбечення питного
водопостачання в умовах воєнного стану та надзвичайних ситуацій.
ОАЗИС С300. URL: https://cdn.prod.websitefiles.com/605102305a586b6fafbbdc0a/648094aed647777427300_05.2023.p
df
10. Австрійська компанія BASU передала Україні мобільні системи
очищення води. Фото. URL: https://ecopolitic.com.ua/ua/news/avstrijskakompaniya-basu-peredala-ukraini-mobilni-sistemi-ochishhennya-vodi-foto/
11. Directive 2000/60/EC of the European Parliament and of the Council of 23
October 2000 establishing a framework for Community action in the field of
water policy. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2000/60/oj/eng
12. Council Directive 91/271/EEC of 21 May 1991 concerning urban wastewater treatment. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/1991/271/oj/eng
13. Mobile Water Treatment Systems. URL:
https://www.envirogengroup.com/industrial-water-treatmenttechnologies/mobile-water-treatment-systems/
14. Europe mobile water treatment Market. URL:
https://www.businessmarketinsights.com/pr/europe-mobile-water-treatmentmarket
15. Europe Water and Wastewater Treatment Market Size | Companies Analysis
2025-2035. URL:
https://www.towardschemandmaterials.com/insights/europe-water-andwastewater-treatment-market

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ТА ІННОВАЦІЇ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

2026-03-30T18:29:52+00:00

У статті досліджено роль цифровізації та інновацій у
трансформації системи стратегічного управління в умовах глобальної
нестабільності та прискореного технологічного розвитку. Обґрунтовано, що
цифрова трансформація є не лише інструментом модернізації управлінських
процесів, а й ключовим чинником підвищення ефективності, адаптивності та
конкурентоспроможності державних і корпоративних структур. Розкрито
сутність цифровізації як комплексного процесу інтеграції інформаційнокомунікаційних технологій, великих даних, штучного інтелекту та платформних
рішень у системі стратегічного планування й реалізації управлінських рішень.
Проаналізовано сучасні тенденції розвитку цифрового врядування, зокрема
впровадження інструментів електронної демократії, аналітики даних,
автоматизованих систем підтримки прийняття рішень. Визначено, що інновації
у стратегічному управлінні сприяють підвищенню прозорості, оптимізації
ресурсного забезпечення, формуванню довгострокових стратегій розвитку та
посиленню інституційної спроможності органів влади. Окрему увагу приділено
питанням ризиків цифрової трансформації, серед яких кіберзагрози, алгоритмічна
упередженість, дефіцит цифрових компетентностей і нормативно-правові
обмеження.
Доведено, що успішна реалізація цифрових стратегій потребує системного
підходу, інтеграції інноваційних технологій у стратегічне планування, формування
цифрової культури управління та розвитку людського капіталу. Зроблено
висновок, що цифровізація та інновації є визначальними чинниками модернізації
стратегічного управління та забезпечення сталого розвитку в сучасних умовах.

Список використаних джерел
1. Гриценко А. А. Цифровізація економіки як фактор стратегічного розвитку
підприємств. Економіка України. 2020. № 7. С. 4–18.
2. Дикань В. Л., Корінь М. В. Стратегічне управління розвитком підприємств
в умовах цифрової трансформації. Бізнес Інформ. 2021. № 3. С. 252–258.
3. Краус Н. М., Краус К. М. Цифрова економіка: тренди та перспективи
авангардного характеру розвитку. Ефективна економіка. 2018. № 1. URL:
http://www.economy.nayka.com.ua (дата звернення: 24.02.2026).
4. Ковтуненко К. В., Шевченко О. А. Інноваційні підходи до стратегічного
управління в умовах цифровізації. Причорноморські економічні студії.
2022. Вип. 73. С. 38–43.
5. Савчук В. П. Стратегічне управління інноваційним розвитком підприємства
в умовах цифрової економіки. Актуальні проблеми економіки. 2022. № 5.
С. 45–52.
6. Fascinari M., English V. The impact of artificial intelligence on strategic
technology management: a mixed-methods analysis of resources, capabilities, and
human-AI collaboration. URL: https://arxiv.org/abs/2512.08938 (accessed:
25.02.2026).
7. Fascinari M., English V. The impact of artificial intelligence on strategic
technology management: a mixed-methods analysis of resources, capabilities, and
human-AI collaboration. URL: https://arxiv.org/abs/2512.08938 (accessed:
25.02.2026).
8. Kane G. C., Phillips A. N., Copulsky J. R., Andrus G. R. The technology fallacy:
how people are the real key to digital transformation. Cambridge (MA): MIT
Press, 2019. 280 p. URL: https://mitpress.mit.edu/9780262545112/thetechnology-fallacy/
9. Verhoef P. C. et al. Digital transformation: a multidisciplinary reflection and
research agenda. Journal of Business Research. 2021. Vol. 122. P. 889–901. DOI:
https://doi.org/10.1016/j.jbusres.2019.09.022
10. Vial G. Understanding digital transformation: a review and research agenda.
Journal of Strategic Information Systems. 2019. Vol. 28, № 2. P. 118–144. DOI:
https://doi.org/10.1016/j.jsis.2019.01.003
11. Teece D. J. Business models and dynamic capabilities. Long Range Planning.
2018. Vol. 51, Issue 1. P. 40–49. DOI: https://doi.org/10.1016/j.lrp.2017.06.007.

ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК ОСНОВА ДЛЯ ЗЕЛЕНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2026-03-30T18:29:57+00:00

У статті досліджується сутність європейської правової
культури сталого розвитку та її роль як фундаментальної бази для повоєнного
зеленого відновлення економіки України. Здійснено комплексний порівняльний
аналіз європейського та національного законодавства у шести критичних
секторах економіки України, що потребують відновлення: водопостачанні та
водовідведенні, управлінні відходами, енергопостачанні, містобудуванні,
будівельному секторі та управлінні «гарячими точками» промислового забруднення. Обґрунтовано необхідність імплементації концепції циркулярної
економіки, інституціоналізації розширеної відповідальності виробника, переходу
до інтегрованого екологічного врядування та неухильного дотримання принципів
«забруднювач платить» і запобігання шкоді. Визначено критичні ризики для
українського експорту внаслідок запровадження механізму вуглецевого
коригування імпорту та доведено безальтернативність використання
інноваційних кліматично нейтральних технологій під час інфраструктурної
відбудови.

Список використаних джерел
1. Бринзанська О. В. Охорона навколишнього середовища засобами
кримінального права в актах м'якого права Ради Європи. Екологічне право.
2025. № 1. С. 11–17. DOI: https://doi.org/10.37687/2413-7189.2025.1.2.
2. Данилюк Л. Р. Проблемні аспекти поводження з побутовими відходами в
Україні у контексті євроінтеграції. Право і суспільство. 2019. № 4. С. 17–22.
DOI: https://doi.org/10.32842/2078-3736-2019-4-17.
3. Директива (ЄС) 2020/2184 Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня
2020 року про якість води, призначеної для споживання людиною (нова
редакція). https://eur-lex.europa.eu/legalcontent/EN/TXT/?uri=CELEX:32020L2184
4. Директива (ЄС) 2023/1791 Європейського Парламенту та Ради від
13 вересня 2023 року про енергоефективність (нова редакція). https://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32023L1791
5. Директива (ЄС) 2024/1275 Європейського Парламенту та Ради від 24 квітня
2024 року про енергоефективність будівель (нова редакція). https://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32024L1275
6. Директива (ЄС) 2024/3019 Європейського Парламенту та Ради від
27 листопада 2024 року про очищення міських стічних вод (нова редакція).
URL: https://eur-lex.europa.eu/legalcontent/EN/TXT/?uri=CELEX:32024L3019
7. Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2000
року про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної
політики). URL: https://eur-lex.europa.eu/legalcontent/EN/TXT/?uri=CELEX:32000L0060
8. Директива 2008/98/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 19 листопада
2008 року про відходи та скасування деяких директив. URL: https://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:02008L0098-20180705
9. Директива Європейського Парламенту та Ради від 5 червня 2019 року про
спільні правила внутрішнього ринку електроенергії та про внесення змін до
Директиви 2012/27/ЄС. https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2019/944/oj/eng
10. Європейська стратегія водостійкості (European Water Resilience Strategy).
URL: https://commission.europa.eu/topics/environment/water-resiliencestrategy_en
11. Мельник О. Г. Ефективне управління побутовими відходами в контексті
впровадження циркулярної економіки в Україні з урахуванням досвіду
Європейського Союзу. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. №
8. С. 40–43. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-8/40.
12. Національний план управління відходами до 2033 року. Розпорядження
Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1353-р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1353-2024-%D1%80#Text
13. Про загальнодержавну цільову соціальну програму «Питна вода України»
на 210022 -2026 роки. Проект закону України. URL:
https://www.kmu.gov.ua/bills/proekt-zakonu-pro-zahalnoderzavnu-tsilyovusotsialnu-prohramu-pytna-voda-ukrayiny-na-2022-2026-roky
14. Про затвердження Державної цільової економічної програми енергетичної
модернізації підприємств водопостачання та водовідведення, що
перебувають у державній або комунальній власності, на період до 2030 року.
Розпорядження Кабінету міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1133-
р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1133-2024-%D1%80#Text
15. Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення: Закон
України від 16.07.2024 № 3855-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2320-20#Text
16. Про управління відходами: Закон України від 20.06.2022 № 2320-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2320-20#Text (дата звернення:
27.09.2025).
17. Самойлов О. О. Сутність та принципи управління твердими побутовими
відходами в Україні. Економіка та держава. 2020. № 12. С. 121–124. DOI:
10.32702/2306-6806.2020.12.121.
18. Kingston S. The Polluter Pays Principle in EU Climate Law: An Effective Tool
Before the Courts? Climate Law. 2020. Vol. 10, № 1. P. 1–27. DOI:
https://doi.org/10.1163/18786561-01001001.
19. Krämer L. Environmental Justice and European Union Law. Croatian Yearbook
of European Law and Policy. 2020. Vol. 16. P. 1–25. DOI:
https://doi.org/10.3935/cyelp.16.2020.369.
20. Lee M., Abbot C., Ellis G. Public Participation and Climate Change
Infrastructure. Journal of Environmental Law. 2013. Vol. 25, № 1. P. 33–72. DOI:
https://doi.org/10.1093/jel/eqs027.
21. Sadeleer N. de. The Precautionary Principle in EC Health and Environmental
Law. European Law Journal. 2006. Vol. 12, № 2. P. 139–172. DOI:
https://doi.org/10.1111/j.1468-0386.2006.00313.x.

ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ УСТАНОВ ВТОРИННОГО ТА ТРЕТИННОГО РІВНІВ

2026-03-30T18:30:08+00:00

У статті здійснено аналіз та узагальнення інструментів
державного регулювання, спрямованих на підвищення економічної ефективності
діяльності медичних установ вторинного та третинного рівнів в умовах
трансформації системи охорони здоров’я України. Обґрунтовано, що медична
сфера залишається стратегічним пріоритетом державної політики, що підтверджується зростанням бюджетних видатків на 2026 рік до 258,6 млрд грн,
що на 38,8 млрд грн перевищує показник попереднього року. Водночас доведено, що
кількісне збільшення фінансування не є достатньою умовою підвищення
результативності функціонування госпітального сектору, оскільки визначальним
чинником виступає ефективність механізмів розподілу та використання ресурсів.
Проаналізовано нормативно-правові та фінансово-економічні засади
реформування галузі, започатковані із прийняттям Закону України «Про державні
фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», що закріпив
модель оплати фактично наданих послуг. Розкрито особливості впровадження
Програми медичних гарантій та принципу «гроші йдуть за пацієнтом», які
трансформували кошторисну модель фінансування у контрактну систему
взаємодії між державою та надавачами послуг. Доведено, що залежність
фінансових надходжень від обсягу та структури пролікованих випадків формує
економічну мотивацію до оптимізації витрат і підвищення якості медичної
допомоги. Охарактеризовано організаційні інструменти державного впливу,
зокрема формування госпітальних округів, автономізацію закладів шляхом їх
перетворення на комунальні некомерційні підприємства, а також впровадження
внутрішніх систем фінансового менеджменту. Обґрунтовано значення клінікоекономічних механізмів фінансування, застосування DRG-моделі, стратегічних та
централізованих закупівель лікарських засобів і медичних виробів, що
забезпечують стандартизацію витрат і підвищення прозорості бюджетних
процесів. Окрему увагу приділено цифровим інструментам регулювання, зокрема
функціонуванню електронної системи охорони здоров’я eHealth, яка інтегрує
клінічні та фінансові дані й посилює контроль за використанням коштів.
Узагальнено, що сучасна модель державного регулювання діяльності закладів
вторинного та третинного рівнів ґрунтується на поєднанні фінансових,
організаційних і цифрових механізмів, у межах яких економічна ефективність
визначається як функція раціонального розподілу ресурсів, стандартизації
лікувальних процесів і досягнення клінічних результатів.

Список використаних джерел
1. Галай В. О. Стратегія реформування системи охорони здоров’я в
Україні. Аналітичне-порівняльне правознавство. 2022. № 6. С. 189-194.
DOI: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2022.06.34
2. Барзилович А. Д. Інноваційні інструменти державного регулювання
ринку медичних послуг. Наукові перспективи. 2020. № 5. С. 327-340.
DOI: https://doi.org/10.32689/2708-7530-2020-5(5)-327-340
3. Мельник А., Богач Ю. Модернізація організаційного механізму
функціонування закладів вторинного і третинного рівнів охорони
здоров’я. Вісник Тернопільського національного економічного
університету. 2020. № 4. С. 92-113. DOI:
https://doi.org/10.35774/visnyk2020.04.092
4. Мартинюк О., Кусик Н., Рудінська О., Криленко В. Формування
організаційно-економічного механізму управління закладом охорони
здоров’я в сучасній парадигмі розвитку. Економіка та суспільство. 2024.
№ 64. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0072/2024-64-56
5. Купріна Н. М. Аспекти управління закладами охорони здоров'я України
в сучасних умовах. Економічний вісник Дніпровського державного
технічного університету. 2025. № 1(10). С. 82-89. DOI:
https://doi.org/10.31319/2709-2879.2025iss1(10).332491pp82-89
6. Яремко І. І. Підвищення ефективності механізмів управління закладами
сфери охорони здоров'я. Менеджмент та підприємництво в Україні:
етапи становлення та проблеми розвитку. 2021. № 2(6). С. 127-139. DOI:
https://doi.org/10.23939/smeu2021.02.127
7. Охорона здоров’я у бюджеті-2026: безоплатні перевірки здоров’я,
розширення програми «Доступні ліки» та підвищення зарплат лікарів до
35 тис. гривень. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/okhorona-zdorovia-ubiudzheti-2026-bezoplatni-perevirky-zdorovia-rozshyrennia-prohramydostupni-liky-ta-pidvyshchennia-zarplat-likariv-do-35-tys-hryven
8. Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення:
Закон України від 19.10.2017 № 2168-VIII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19#Text
9. Дудар О. Сьогодні офіційно стартувала медична реформа: які зміни
чекають на українців. URL: https://dyvys.info/2018/01/30/sogodniofitsijno-startuvala-medychna-reforma-yaki-zminy-chekayut-na-ukrayintsiv/
10. Другий етап медичної реформи: розпочався інформаційний тур
регіонами України. URL: https://moz.gov.ua/uk/drugij-etap-medichnoireformi-rozpochavsja-informacijnij-tur-regionami-ukraini
11. Медична реформа: вторинна ланка. URL: https://emci.ua/statti/medychnareforma-vtorynna-lanka/
12. Термін «Вторинна (спеціалізована) медична допомога». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/term/4768:8339
13. Термін «Третинна (високоспеціалізована) медична допомога». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/term/30962
14. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від
19.11.1992 № 2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-
12#Text
15. Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного
обслуговування населення у 2026 році: Постанова Кабінету Міністрів
України; Порядок, Коефіцієнти від 31.12.2025 № 1808. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-2025-%D0%BF#Text

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯК ІНСТРУМЕНТ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

2026-03-30T18:30:19+00:00

У статті досліджено роль та значення інноваційних моделей
менеджменту в процесі трансформації системи публічного управління освітою.
Автор обґрунтовує, що традиційні адміністративні підходи в сучасних умовах
глобалізації та цифровізації втрачають свою ефективність, що зумовлює
необхідність впровадження гнучких (Agile), проєктно-орієнтованих та мережевих
моделей управління.
У ході дослідження проаналізовано ключові інструменти модернізації
освітньої галузі, зокрема механізми державно-приватного партнерства,
автономізацію закладів освіти та впровадження цифрових управлінських платформ. Визначено, що застосування інноваційного менеджменту дозволяє не
лише підвищити якість освітніх послуг, а й забезпечити прозорість прийняття
управлінських рішень та ефективний розподіл ресурсів.
Особливу увагу приділено концепції «освітнього сервісу» в межах
публічного управління. За результатами дослідження зроблено висновок, що
успішна модернізація галузі можлива лише за умови системного поєднання
інституційних змін із розвитком управлінської компетентності керівників
освітніх структур. Практичне значення отриманих результатів полягає у
можливості їх використання для розробки стратегій розвитку освіти на
регіональному та державному рівнях.

Список використаних джерел
1. Биков В. Ю. Цифрова трансформація суспільства і розвиток комп’ютернотехнологічної платформи освіти. Педагогіка і психологія. 2019 С. 15-21
2. Кондур О. Інноваційний менеджмент у системі управління вищим
навчальним закладом. Науковий вісник Миколаївського національного
університету імені В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки. 2017. № 4 (59).
С. 254–258
3. Мармаза О. І. Стратегічний менеджмент: візія професійного розвитку
керівника закладу освіти. Харків: ТОВ «Планета-принт», 2015.103 с.
4. Соколова Е. Т. Теоретико-методологічні засади дослідження інноваційних
управлінських форм у системі вищої освіти України. Modern Economics,
2021. № 29 (2021). С. 176–181
5. Соколова Е. Т. Система інноваційних форм менеджменту як механізм
регулювання публічного управління освітою. Таврійський науковий вісник.
Серія: Публічне управління та адміністрування. 2022. № 1. С. 73–79
6. Трубіцина О., Демченко В. Менеджмент закладів вищої освіти:
застосування інновацій. Social Work and Education. Ternopil–Aberdeen, 2020.
Vol. 7. № 3. Р. 383–393
7. Хомишин І. Ю. Концептуальні питання теорії і практики адміністративноправового регулювання освіти України в умовах євроінтеграційних
процесів: дис…д. ю. н.: 12.00.07 «Адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право». Львів, 2019. 510 с.

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ВОДОВІДВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

2026-03-30T18:30:24+00:00

У статті обґрунтовано формування нової парадигми
публічного регулювання сфери водовідведення в Україні в умовах після кризового
відновлення, євроінтеграційних трансформацій та зростання екологічних
викликів. Доведено, що чинна модель управління, орієнтована переважно на
підтримання функціонування зношеної інфраструктури, не забезпечує
довгострокової екологічної безпеки, економічної ефективності та інвестиційної
привабливості галузі. Запропоновано концептуальний перехід від моделі
«підтримання життєдіяльності» до моделі сталого, інноваційного та екологічно
орієнтованого розвитку систем водовідведення, заснованої на принципах
інтегрованого управління водними ресурсами, ресурсоефективності та цифрової
трансформації.
У роботі визначено п’ять ключових стратегічних пріоритетів
модернізації публічного регулювання галузі: гармонізацію національного
законодавства з європейськими екологічними директивами; запровадження
стимулюючого тарифоутворення, спрямованого на оновлення інфраструктури та
залучення інвестицій; забезпечення технологічної енергонейтральності очисних
споруд шляхом впровадження енергоефективних та циркулярних рішень;
формування системного регулювання нецентралізованого водовідведення як
складової територіальної екологічної безпеки; а також цифровізацію
моніторингу та управління водовідвідними процесами на основі сучасних
інформаційно-аналітичних платформ.
Обґрунтовано, що реалізація запропонованих підходів сприятиме
підвищенню прозорості управлінських рішень, зниженню екологічних ризиків,
оптимізації експлуатаційних витрат та формуванню довгострокової фінансової
стійкості підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.
Запропонована модель публічного регулювання орієнтована на поєднання
економічних, екологічних і соціальних інструментів управління, що відповідає
сучасним стандартам сталого розвитку та практикам Європейського Союзу.

Список використаних джерел
1. Bivins A., North D. Wastewater-Based Epidemiology: Global Collaborative to
Support Public Health. Environmental Science & Technology. 2020. Vol. 54.
P. 7754–7757.
2. Circular Economy Action Plan: For a cleaner and more competitive Europe :
Communication from the Commission. Brussels, 2020. 28 p.
3. Climate Change and Water Resources Management with GIS / ed. by G. Huang.
CRC Press, 2021. 312 p.
4. Directive (EU) 2024/3019 of the European Parliament and of the Council of
27 November 2024 concerning urban wastewater treatment (recast). EUR-Lex.
URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2024/3019/oj/eng (дата звернення:
06.01.2026).
5. Environmental Data Transparency and Public Oversight / ed. by L. Weiss.
Copenhagen : European Environment Agency, 2022. 156 p.
6. Guidelines for wastewater-based infectious disease surveillance. Geneva : World
Health Organization, 2023. 84 p.
7. Guidelines on the use of TOTEX in incentive regulation : technical paper.
International Water Association (IWA), 2024. 40 p.
8. Hendricks S., Johnson T. Antimicrobial resistance in the environment: direct and
indirect impacts on human health. Lancet Infectious Diseases. 2022. Vol. 22.
P. 544–558.
9. Incentive Regulation and the TOTEX approach : report. Brussels : Council of
European Energy Regulators (CEER), 2023. 62 p.
10. Incentive Regulation for Public Utilities : report. OECD, 2023. URL:
https://www.oecd.org/en/publications/incentive-regulation-for-public-utilities
(дата звернення: 16.01.2026).
11. Klien M. Consolidation of water utilities: lessons from Central and Eastern
Europe. 2015. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/94be/662249cc4ae7b0a967eb86e0a2b1ae0a3a7e.pdf (дата звернення: 15.07.2025).
12. Lorenzo M., Picó Y. Wastewater-based epidemiology: a review of effluents and
populations monitoring. Environmental Chemical Engineering. 2019. Vol. 7,
№ 4. P. 103–115.
13. Maidment D. R. Arc Hydro: GIS for Water Resources. Redlands : Esri Press,
2002. 220 p.
14. Nature-based Solutions for Flood Resilience in Urban Areas. EU Publication
Office, 2024. URL: https://op.europa.eu/en/publication-detail/-/publication/nbsflood-resilience (дата звернення: 18.01.2026).
15. Open Data in Healthcare and Environmental Monitoring : Proceedings of the
International Scientific Conference (Kyiv, 2024). Kyiv : Digital Press, 2024.
P. 112–115.
16. Practical Guide for Implementing RAB Regulation in Emerging Markets :
technical paper. World Bank Group, 2024. 112 p.
17. Regulation (EU) 2019/1009 of the European Parliament and of the Council of
5 June 2019 laying down rules on the making available on the market of EU
fertilising products. Official Journal of the European Union. 2019. L 170. URL:
http://data.europa.eu/eli/reg/2019/1009/oj (дата звернення: 18.01.2026).
18. Sponge City Planning and Design Guideline : international technical report.
UNESCO Water Families, 2023. 156 p.
19. Total Expenditure (TOTEX) approach to the regulation of monopoly water
companies : consultation paper. London : Ofwat, 2024. 45 p. URL:
https://www.ofwat.gov.uk/consultation/totex-approach-regulation
(дата звернення: 16.01.2026).
20. Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт щодо
впровадження європейських стандартів у сфері водопостачання та
водовідведення. 05.11.2025. URL: https://mindev.gov.ua/news/verkhovna-radaukhvalyla-u-pershomu-chytanni-zakonoproiekt-shchodo-vprovadzhenniaievropeiskykh-standartiv-u-sferi-vodopostachannia-ta-vodovidvedennia
21. Водна стратегія України на період до 2050 року : розпорядження Кабінету
Міністрів України від 09.12.2022 № 1134-р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1134-2022-%D1%80#Text (дата
звернення: 16.01.2026).
22. Водний кодекс України від 06.06.1995 № 213/95-ВР. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 (дата
звернення: 22.02.2026).
23. Водопостачання та водовідведення у малих громадах в Україні: напрямки
змін. DESPRO, 2020. URL:
https://despro.org.ua/images/WSS_Policy_position_paper_DESPRO_UKRedit%20(1).pdf
24. Дегтярьова І. О. Теоретичне обґрунтування складових розробки механізмів
підвищення конкурентоспроможності регіону. Статистика України. 2013.
№ 1. С. 67–70. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/su_2013_1_13
25. Дегтярьова І., Крилов М. Типологія інструментів публічного регулювання
на основі системного підходу. Вісник післядипломної освіти. 2023.
Вип. 23(52). С. 133–148.
26. Дегтярьова І. О. Інноваційні підходи в управлінні регіональним розвитком.
Державна політика. Київ : НАДУ, 2014. С. 318–322.
27. Рекомендації щодо Дорожньої карти розвитку водного сектору в Україні.
2011. URL: http://www.slgcoe.org.ua/wpcontent/uploads/2012/2011.pdf
28. Досвід впровадження стимулюючого регулювання в країнах ЄС : аналіт.
огляд. Київ : Асоціація міст України, 2025. 38 с.
29. Економічні переваги переходу до TOTEX-моделі в управлінні критичною
інфраструктурою : аналіт. записка. Київ : Центр економічної стратегії, 2025.
28 с.
30. Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення
проектування : ДБН В.2.5-75:2013. Київ : Мінрегіон України, 2013. 122 с.
31. Керівні принципи ОЕСР з корпоративного управління на підприємствах
державної форми власності. OECD, 2024. URL:
https://www.oecd.org/uk/publications/2024/06/oecd-guidelines-on-corporategovernance-of-state-owned-enterprises-2024_68fa05cd
32. Кочетков О. В. Фосфорна безпека України: стан та перспективи
використання вторинної сировини. Агроекологічний журнал. 2024. № 2.
С. 45–52.
33. Крилова І. І. Розвиток сфери водопостачання та водовідведення в Україні:
теорія і практика державного регулювання. Кам’янець-Подільський : Рута,
2020. 588 с.
34. Методи видалення мікрозабруднювачів на очисних спорудах великих
агломерацій : техн. звіт / за ред. О. В. Сміта. Київ : Центр екологічних
технологій, 2025. 56 с.
35. Мінрозвитку спільно з ЮНІСЕФ розроблятимуть інформаційно-аналітичну
платформу моніторингу якості питної води. 18.07.2025. URL:
https://mindev.gov.ua/news/minrozvytku-spilno-z-iunisef-rozrobliatymutinformatsiino-analitychnu-platformu-monitorynhu-iakosti-pytnoi-vody
36. Мовчан О. Чому скасування Господарського кодексу є революційним
проривом для економіки. Економічна правда. 24.01.2025. URL:
https://epravda.com.ua/experts/chomu-skasuvannya-gospodarskogo-kodeksu-yerevolyuciynim-prorivom-dlya-ekonomiki-802395
37. Настанови з ландшафтного проектування для затримання зливових вод :
ДСТУ-Н Б В.2.1-ХХ:2025 (проєкт). Київ : НДІБК, 2025.
38. Новицький Д. Як оживити водопровідно-каналізаційний сектор. Економічна
правда. 23.09.2025. URL: https://epravda.com.ua/biznes/yak-ozhivitivodoprovidno-kanalizaciyniy-sektor-811964
39. Павленко О. В. Цифровізація екологічного управління як чинник подолання
корупційних ризиків. Державне управління та адміністрування в Україні.
2023. № 2. С. 45–51.
40. Планування та забудова територій : ДБН Б.2.2-12:2019. Київ : Мінрегіон
України, 2019. 184 с.
41. Про водовідведення та очищення стічних вод : Закон України від 12.01.2023
№ 2887-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2887-IX
42. Directive 2000/60/EC of the European Parliament and of the Council establishing
a framework for Community action in the field of water policy.
43. Про Єдину екологічну платформу «ЕкоСистема» : постанова КМУ від
11.10.2021 № 1065.
44. Про затвердження Методики формування тарифів на централізоване
водопостачання та водовідведення : постанова НКРЕКП від 14.03.2018
№ 307.
45. Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру :
постанова КМУ від 08.04.1996 № 413.
46. Про затвердження Порядку ведення обліку, звітності та епідеміологічного
нагляду за інфекційними хворобами : наказ МОЗ України від 30.07.2020
№ 1726.
47. Про затвердження Порядку формування інвестиційних програм суб’єктів
господарювання у сфері водопостачання : постанова НКРЕКП від
14.09.2017 № 1131.
48. Про затвердження Процедури встановлення тарифів на централізоване
водопостачання та водовідведення : постанова НКРЕКП від 24.03.2016
№ 364.
49. Directive 91/271/EEC concerning urban waste-water treatment.
50. Про питну воду та питне водопостачання : Закон України від 10.01.2012
№ 2918-III.
51. Про співробітництво територіальних громад : Закон України від 17.06.2014
№ 1508-VII.
52. Про схвалення Концепції впровадження стимулюючого регулювання :
розпорядження КМУ від 01.07.2013 № 793-р.
53. Про управління відходами : Закон України від 20.06.2022 № 2320-IX.
54. Онищенко В. О., Філонич О. М., Бережна А. Ю. Стимулююче тарифне
регулювання комунальних послуг: теоретичні основи та практичне
застосування. Проблеми економіки. 2021. № 1. С. 28–44.
55. Трофімова І. В. ГІС-технології в оцінці вразливості водних ресурсів до
кліматичних змін. Геоінформатика. 2022. № 3. С. 54–61.
56. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. 2014. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011
57. Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року : Указ Президента
України від 30.09.2019 № 722/2019.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРАДИГМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ: ВІД ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДО МЕРЕЖЕВОЇ ВЗАЄМОДІЇ В УМОВАХ ВІДНОВЛЕННЯ

2026-03-30T18:30:40+00:00

Метою статті є аналіз особливостей трансформації
парадигми публічного управління регіональним розвитком в Україні, зокрема
вивчення процесів відходу від централізованих управлінських моделей до мережевої
взаємодії органів влади в умовах відновлення територій. Автор розглядає сучасну
практику реалізації публічної політики, у якій виявлено проблеми нормативноправового регулювання, низький рівень координації між органами влади, надмірну
бюрократизацію процедур та обмежену ефективність механізмів контролю й
підзвітності. Підкреслюється, що накопичені труднощі пов’язані з тривалим
домінуванням ієрархічно-централізованої моделі управління, що обмежувало
адаптивність системи до локальних потреб і специфіки розвитку територій.
У статті обґрунтовано, що ефективність публічного управління дедалі більше
залежить від компетентності людського капіталу, аналітичних навичок та
здатності інституцій створювати умови для їх реалізації. Розглянуто
стратегічне планування як важливий механізм забезпечення узгодженості рішень,
що поєднує централізовані орієнтири із локальними потребами громад. Особлива
увага приділяється ролі органів місцевого самоврядування та військових
адміністрацій у процесі координації, забезпечення безпеки, мобілізації ресурсів та
реалізації заходів з відновлення територій. Аналіз оновленої Державної стратегії
регіонального розвитку на 2021-2027 роки демонструє зміну ієрархії стратегічних
цілей: безпекові пріоритети набувають визначального значення, а регіональна
політика інтегрує безпекові, відновлювальні та євроінтеграційні орієнтири.
Стратегічне планування набуває рис адаптивного та антикризового
інструменту, що передбачає горизонтальні механізми взаємодії, мережеві
формати співпраці та активну участь громад у процесах прийняття рішень. Висновки дослідження свідчать, що війна стала детермінантою глибинної
трансформації публічного управління: від первісного посилення централізації до
формування складної системи, де стратегічні рішення виробляються у взаємодії
державних, військових та місцевих інституцій, а також недержавних акторів.
Оновлена Стратегія закладає основу для поєднання державних пріоритетів із
локальними ресурсами та потребами, створюючи умови для формування стійких,
гнучких і взаємопов’язаних моделей регіонального розвитку.

Список використаних джерел
1. Корнієвський С. Сучасні тенденції у сфері наукових досліджень публічного
управління регіональним розвитком. Аспекти публічного управління. 2024.
№ 12(1). С. 135-141.
2. Омельченко Д. О. Сутність механізмів публічного управління регіональним
розвитком в умовах сталого розвитку України. Проблеми сучасних
трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування. 2024.
№ 12. DOI: https://doi.org/10.54929/2786-5746-2024-12-02-10
3. Таран О. М. Сучасні напрями розвитку публічного управління: стратегічний
форсайт як інструмент управління регіональним розвитком. Журнал з
менеджменту, економіки та технологій. 2024. № 1. С. 109-124.
4. Криворучко І. В. Публічне управління в умовах війни: виклики та
перспективи. Теорія та практика державного управління. 2023. № 2. С. 38-
53.
5. Скоморовський О. М. Особливості реалізації місцевого самоврядування в
умовах воєнного стану. Юридичний науковий електронний журнал. 2022.
№ 7. С. 608-609.
6. Динник І. Стратегування регіонального розвитку за воєнного стану. Scientia
fructuosa. 2023. № 4. С. 4-18.
7. Павчук І. С. Адміністративні повноваження військових адміністрацій та
органів місцевого самоврядування у період воєнного стану. Академічні візії.
2025. № 44. URL: https://www.academyvision.org/index.php/av/article/view/2163/2034
8. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 № 586-
XIV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/586-14#Text
9. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997
№ 280/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-
%D0%B2%D1%80#Text
10. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 № 389-
VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text
11.Про внесення змін до Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-
2027 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.12.2025 № 1686.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1686-2025-%D0%BF#Text

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО ФІНАНСУВАННЯ

2026-03-30T18:30:49+00:00

У статті розглянуто механізми публічного управління
фінансовою стійкістю закладів охорони здоров’я в умовах реформування системи
медичного фінансування. У роботі окреслено концептуальні засади нової моделі
фінансування, що передбачає державні гарантії обсягу безоплатної медичної
допомоги, фінансовий захист населення у разі захворювання, соціально
справедливий розподіл публічних ресурсів та мінімізацію неформальних платежів.
Встановлено, що фінансова стійкість закладів формується на основі взаємодії
централізованих державних гарантій, муніципальної підтримки та управлінської
спроможності закладів до стратегічного планування. Закони та нормативно-правові акти, зокрема стаття 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії
медичного обслуговування населення», визначають правові засади функціонування
системи фінансових гарантій і забезпечують централізоване фінансування
пакета медичних послуг, що створює базову дохідну основу для закладів охорони
здоров’я. При цьому реалізація програм громадського здоров’я, протиепідемічних
заходів, медико-соціальної експертизи та інших загальнодержавних функцій
здійснюється через окремі державні бюджетні видатки. Важливим аспектом є
також фінансування місцевих програм розвитку комунальних закладів,
модернізації інфраструктури та стимулювання персоналу. У статті підкреслено
роль сучасних інструментів фінансового менеджменту, таких як система «гроші
йдуть за пацієнтом», централізовані закупівлі через ProZorro та ДП «Медичні
закупівлі України», а також цифрові платформи для моніторингу та верифікації
обсягів наданих послуг. Встановлено, що інтеграція фінансового менеджменту із
стратегічним управлінням закладу забезпечує прогнозування доходів, контроль
витрат та формування резервів ліквідності. Окремо висвітлено значення
оцінювання якості медичних послуг, задоволеності пацієнтів та професійного
рівня персоналу як чинників формування нематеріального капіталу та стабільного
попиту на послуги. Акцентовано увагу на тому, що впровадження механізмів
державно-приватного партнерства, оптимізація мережі закладів та
застосування програмно-цільового бюджетування сприяють концентрації
ресурсів на важливих функціях, підвищенню операційної ефективності та
довгостроковій фінансовій стабільності.

Список використаних джерел
1. Філіпова Н. В., Михайловська О. В. Теоретичні засади стратегії фінансового
забезпечення розвитку сфери охорони здоров’я. Проблеми сучасних
трансформацій. Серія: економіка та управління. 2022. № 1(4). DOI:
https://doi.org/10.54929/2786-5738-2022-4-08-02
2. Гавриченко Д., Козирєва О., Попова Т., Сергієнко Л. Механізм
фінансування охорони здоров’я України в умовах трансформацій.
Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії і практики. 2022. № 1(42).
С. 125-133. DOI: https://doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3674
3. Драган І. В., Дацій Н. В., Драган І. О. Вплив фінансового механізму
державного регулювання на розвиток галузі охорони здоровʼя в Україні.
Інвестиції: практика та досвід. 2023. № 22. С. 179-184. DOI:
https://doi.org/10.32702/2306 6814.2023.22.179
4. Посилкіна О. В., Гладкова О. В. Актуальні проблеми фінансового
забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я в Україні в умовах їх
реформування. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія:
Економіка і управління. 2021. Том 32(71). № 2. С. 43-49. DOI:
https://doi.org/10.32838/2523-4803/71-2-7
5. Жукевич С., Карпишин Н., Шегера О. Аналіз фінансової стійкості закладів
охорони здоров'я в умовах сталого розвитку. Світ фінансів. 2023. № 3(72).
С. 111-116. DOI: https://doi.org/10.35774/SF2022.03.111
6. Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоровʼя:
Розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція від 30.11.2016 №
1013-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1013-2016-%D1%80#Text
7. Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення:
Закон України від 19.10.2017 № 2168-VIII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19#Text
8. Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров'я:
Постанова Кабінету Міністрів України; Порядок, Перелік від 28.02.2023
№ 174. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/174-2023-%D0%BF#Text
9. Про схвалення Стратегії розвитку системи охорони здоров'я на період до
2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-
2027 роках: Розпорядження Кабінету Міністрів України; Стратегія, План,
Заходи від 17.01.2025 № 34-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/34-
2025-%D1%80#Text
10. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації
середньострокового бюджетного планування на місцевому рівні: Мінфін
України; Наказ, Рекомендації від 23.05.2025 № 271. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0271201-25#Text

НАВІГАЦІЯ ПРАВ І ПОСЛУГ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕНИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: МОДЕЛЬ ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНОГО СЕРВІСУ

2026-03-30T18:30:59+00:00

У статті обґрунтовано людиноцентричну модель прийому
військовополонених після обміну як цілісний управлінський алгоритм, що поєднує
безпекові процедури, медичну стабілізацію, психологічну підтримку, правову
навігацію, документальну інтеграцію та подальший соціальний супровід. Вихідною
проблемою визначено фрагментарність дій різних суб’єктів, що спричиняє
затримки рішень, дублювання функцій і ризики вторинної травматизації.
Методологічну основу становлять системний та інституційний підходи з
фокусом на розподілі ролей, відповідальностей і підзвітності, а також процесний
і ризик-орієнтований підходи для виокремлення критичних точок на етапах
«перший контакт – стабілізація – інтеграція – супровід – оцінювання».
Запропоновано інституційну архітектуру моделі у вигляді семи взаємопов’язаних блоків прийому та механізм координації через визначений центр відповідальності.
Окреслено інструменти державного управління (нормативні, організаційні,
економічні, комунікаційні, технологічні) та підходи до оцінювання якості
реалізації без використання недоведених кількісних показників. Практична
цінність полягає у можливості застосування результатів для розроблення
міжвідомчих протоколів, стандартів прийому і програм реінтеграції, а також
для удосконалення сервісної навігації прав і послуг для звільнених осіб.

Список використаних джерел
1. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня
1949 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_153 (дата звернення:
01.03.2026).
2. Протокол додатковий до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що
стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I),
від 08 червня 1977 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199
(дата звернення: 01.03.2026).
3. Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт
позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та
членів їхніх сімей : Закон України від 26.01.2022 № 2010-IX. Відомості
Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2010-20
(дата звернення: 01.03.2026).
4. Деякі питання виконання Закону України «Про соціальний і правовий
захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи
внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» : постанова
Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281. URL:
https://www.kmu.gov.ua/npas/deyaki-pitannya-vikonannya-zakonu-ukrayinipro-soci-a1281 (дата звернення: 01.03.2026).
5. Про утворення Координаційного штабу з питань поводження з
військовополоненими : постанова Кабінету Міністрів України від
11.03.2022 № 257. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/257-2022-п
(дата звернення: 01.03.2026).
6. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими :
нормативно-правові акти. Офіційний вебсайт. URL:
https://koordshtab.gov.ua/legal-base (дата звернення: 01.03.2026).
7. Встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок
збройної агресії проти України. Гід онлайн Дія. URL:
https://guide.diia.gov.ua/ (дата звернення: 01.03.2026).
8. Про затвердження Порядку проведення відновлювальних (постізоляційних,
реінтеграційних) заходів, заходів з адаптації, підтримки (супроводу) осіб,
стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок
збройної агресії проти України, після їх звільнення : постанова Кабінету
Міністрів України від 15.03.2024 № 296. URL:
https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-poriadku-provedenniavidnovliuv-a296 (дата звернення: 01.03.2026).
9. Уряд затвердив Порядок заходів із реінтеграції, адаптації та підтримки
звільнених з полону. Кабінет Міністрів України. 15.03.2024. URL:
https://www.kmu.gov.ua/news/uriad-zatverdyv-poriadok-zakhodiv-izreintehratsii-adaptatsii-ta-pidtrymky-zvilnenykh-z-polonu (дата звернення:
01.03.2026).
10. Про затвердження Порядку здійснення передачі військовополонених
ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України : постанова
Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 № 441. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/go/441-2022-п (дата звернення: 01.03.2026).
11. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей :
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII. Відомості Верховної Ради
України. 1992. № 15.
12. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту : Закон України
від 22.10.1993 № 3551-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 45.
13. Список обмінів військовополоненими під час російського вторгнення в
Україну. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/ (дата звернення:
01.03.2026).
14. Верховна Рада заслухала щорічну доповідь Уповноваженого з прав людини
за 2024 рік. Офіційний портал Верховної Ради України. 01.05.2025. URL:
https://www.rada.gov.ua/news/razom/261673.html (дата звернення:
01.03.2026).
15. Клименко І. Інноваційні підходи до реабілітації військовополонених та
мешканців тимчасово окупованих територій. Психіатрія, неврологія та
медична психологія. 2024. Т. 11, № 1(23). С. 50–56. DOI:
https://doi.org/10.26565/2312-5675-2024-23-06.
16. Права людини в секторі безпеки і оборони. Щорічна доповідь
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 2022. URL:
https://ombudsman.gov.ua/report-2022/prava-liudyny-v-sektori-bezpeky-ioborony (дата звернення: 01.03.2026).
17. Уряд схвалив постанову щодо комплексного відновлення військових,
звільнених із полону. Громадське. 15.03.2024. URL:
https://hromadske.ua/posts/uryad-shvaliv-postanovu-shodo-kompleksnogovidnovlennya-vijskovih-zvilnenih-z-polonu (дата звернення: 01.03.2026).
18. Шрами на їх душах: ПТСР та ветерани України. GLOBSEC. 2023. URL:
https://www.globsec.org/ (дата звернення: 01.03.2026).
19. Психічне здоров’я та працевлаштування ветеранів: стан і рекомендації
міжнародних організацій. Науковий вісник Вінницької академії
безперервної освіти. Серія «Педагогіка. Психологія». 2025. URL:
https://journals.academ.vinnica.ua/ (дата звернення: 01.03.2026).
20. У ЗСУ розпочався новий етап проєкту з психологічної реабілітації
військовослужбовців. АрміяInform. 04.11.2024. URL:
https://armyinform.com.ua/ (дата звернення: 01.03.2026).
21. Обмін полоненими : інформаційна сторінка МВС України. URL:
https://mvs.gov.ua/news/obmin-polonenimi (дата звернення: 01.03.2026).
22. Психологічні аспекти полону та процесу адаптації після звільнення. Вісник
Львівського університету. Серія психологічні науки. 2024. Вип. 19. С. 93–
101. URL: http://psy-visnyk.lnu.lviv.ua/archive/19_2024/15.pdf.
23. Клименко І. Інноваційні підходи до реабілітації військовополонених та
мешканців тимчасово окупованих територій. Психіатрія, неврологія та
медична психологія. 2024. Т. 11, № 1(23). С. 50–56.
24. Куркова К. М., Луценко-Миськів Л. І. Соціальна адаптація
військовослужбовців у післявоєнний період. Публічне документознавство
та управління. 2024. № 1. С. 309–320. URL: https://pdujournal.kpu.zp.ua/archive/1_2024/45.pdf.
25. Крук І. М., Григус І. М. Сучасний погляд на психологічну реабілітацію
військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом.
Rehabilitation and Recreation. 2023. № 15. URL:
https://health.nuwm.edu.ua/index.php/rehabilitation/article/view/339.
26. Тома М. Г. Правовий статус військовополонених: національний та
міжнародно-правовий аспект. Аналітично-порівняльне правознавство. 2025.
URL: https://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/353070.
27. Prisoners of war in contemporary armed conflict: Interpreting the Third Geneva
Convention 70+ years after its negotiation. Humanitarian Law & Policy Blog.
ICRC. 11.08.2022. URL: https://blogs.icrc.org/ (дата звернення: 01.03.2026).
28. Handbook for Repatriation and Reintegration Activities. Geneva : UNHCR, 2004.
URL: https://www.unhcr.org/sites/default/files/legacy-pdf/411786694.pdf.
29. UNHCR Handbook for Repatriation and Reintegration Activities. Geneva :
UNHCR, 2004. URL: https://www.unhcr.org/media/handbook-repatriation-andreintegration-activities-complete-handbook.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ «ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ» ТА ЇХ ВПЛИВ НА ІНФОРМАЦІЙНУ СФЕРУ

2026-03-30T18:31:03+00:00

Складність сучасного безпекового середовища зумовлює
необхідність переосмислення теоретичних підходів до інтерпретації феномену
гібридних загроз та їх управлінських наслідків для інформаційної сфери.
Розмитість меж між військовими, політичними, економічними й цифровими
інструментами впливу створює виклики для державного управління, оскільки
традиційні моделі реагування виявляються недостатніми в умовах
багатодоменного тиску. Невизначеність дефініцій і фрагментарність
нормативних підходів ускладнюють формування узгодженої державної
інформаційної політики.
Метою дослідження є систематизація теоретичних підходів до визначення
гібридних загроз та з’ясування механізмів їх впливу на інформаційну сферу в
контексті публічного менеджменту. Методологічну основу становлять
концептуальний аналіз, порівняльний підхід до інтерпретації дефініцій, елементи
системного та інституційного аналізу, а також структурно-функціональне
оцінювання впливу на інформаційні процеси.
У результаті дослідження встановлено, що теоретичні підходи до
трактування гібридних загроз розвиваються у кількох взаємодоповнювальних
вимірах: концептуальному, правовому, безпеково-політичному, інформаційнокомунікаційному та управлінському. Показано, що центральним інструментом
впливу на інформаційну сферу виступає дезінформація, яка поєднується з
маніпулятивними наративами, алгоритмічним посиленням контенту та
поведінковими механізмами впливу на аудиторії. Доведено, що ефективність
державної відповіді залежить від здатності поєднати нормативні обмеження із
швидкістю комунікаційного реагування, а також від рівня координації між суб’єктами стратегічних комунікацій і структурами аналізу ризиків.
Обґрунтовано доцільність переходу від реактивних моделей до безперервного
управлінського циклу моніторингу, оцінювання та коригування інформаційної
політики.
Отримані висновки засвідчують, що інтеграція теоретичних підходів у
практику публічного менеджменту дозволяє сформувати більш узгоджену модель
управління інформаційною стійкістю. Наукова новизна полягає у комплексному
поєднанні концептуальних і управлінських інтерпретацій гібридних впливів із
фокусом на інституційній спроможності держави. Практична цінність
визначається можливістю використання результатів для розроблення стратегій
інформаційної безпеки, вдосконалення механізмів стратегічних комунікацій та
підвищення адаптивності управлінських рішень у цифровому середовищі.

Список використаних джерел
1. Giannopoulos G., Smith H., Theocharidou M. The landscape of Hybrid Threats:
A conceptual model. Publications Office of the European Union. 2021. DOI:
https://doi.org/10.2760/44985.
2. Sanz-Caballero, S. The concepts and laws applicable to hybrid threats, with a
special focus on Europe. Humanit Soc Sci Commun. 2023. Vol. 10. Art. 360. DOI:
https://doi.org/10.1057/s41599-023-01864-y.
3. North Atlantic Treaty Organization (NATO). Countering hybrid threats. North
Atlantic Treaty Organization. 2024. URL: https://www.nato.int/en/what-wedo/deterrence-and-defence/countering-hybrid-threats (дата звернення:
23.02.2026).
4. Голубʼяк Н., Голубʼяк І. Гібридні загрози як виклики безпековій політиці
ЄС. Вісник Прикарпатського університету. 2023. Вип. 15. С. 53–59. DOI:
https://doi.org/10.32782/2312-1815/2024-1-7.
5. Хмель А. Інформаційна війна як ключовий елемент гібридної війни. Acta de
Historia & Politica: Saeculum XXI. 2021–2022. № 3. С. 91–101. DOI:
https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2021-2022.03.091.
6. Корістін О., Свиридюк Н. Оцінювання гібридних загроз та спроможностей
протидії їм при формуванні стратегічних комунікацій. Науковий вісник
Ужгородського Національного Університету. Серія: Право. 2023. Вип. 77.
Ч. 2. С. 66–74. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2023.77.2.9.
7. Чуб О., Ніколаєв К. Попередження дезінформаційних впливів та основні
напрями забезпечення інтелектуальної безпеки держави. Актуальні
проблеми у сфері публічного управління. 2022. Вип. 2. С. 173–177. DOI:
https://doi.org/10.32782/TNU-2663-6468/2022.6/27.
8. Хмиров І., Хмиров А., Бирняк М. Методологічні засади формування та
реалізації державної інформаційної політики в умовах гібридних загроз.
Пропілеї права та безпеки. 2025. Вип. 8. С. 298–300. DOI:
https://doi.org/10.32620/pls.2025.8.79.
9. Arcos R., Gertrudix M., Arribas C., Cardarilli M. Responses to digital
disinformation as part of hybrid threats: a systematic review on the effects of
disinformation and the effectiveness of fact-checking/debunking. Open Research
Europe. 2022. Vol. 2. Art. 8. DOI:
https://doi.org/10.12688/openreseurope.14088.1.
10. Ivančík R., Nečas P. On disinformation as a hybrid threat spread through social
networks. Entrepreneurship and Sustainability Issues. 2022. Vol. 10. № 1.
P. 344–357. DOI: https://doi.org/10.9770/jesi.2022.10.1(18).
11. Azad T., Haider M., Sadiq M. Understanding gray zone warfare from multiple
perspectives. World Affairs. 2023. Vol. 186. Iss. 1. P. 81–104. DOI:
https://doi.org/10.1177/00438200221141101.
12. Khmyrov I., Khriapynskyi A., Svoboda I., Shevchuk M., Dotsenko K. The impact
of disinformation on the state information policy. Amazonia Investiga. 2023.
Vol. 12. Iss. 71. P. 93–102. DOI: https://doi.org/10.34069/AI/2023.71.11.8.